Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 липня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.

Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова

Досліджувана родина Голубів та її землеволодіння на Житомирщині – вперше стало окремою темою дослідження. Дана родина не рідко ставала прикладом у дослідженнях про “збирання земель” українською шляхтою, як в працях сучасних українських так і польських дослідників. Періодизація накопичення земельного фонду родини у статті узята з урахуванням таких особливостей: перше відоме нам землеволодіння Голубів на Житомирщині (Київське воєводство) і втрата маєтків (“Голубщини”) з остаточним розривом Гетьмана Зиновія Хмельницького з Речпосполитою.

Наприкінці XVI – п. п. XVII ст. одна з гілок роду Голубів змогла піднестись за рівнем економічної могутності до магнатського статуса1. Цей процес пояснюється тим, що ще в середині XVI ст. Іван Андрійович Голуб (а саме йдеться мова про його родину) стає клієнтом князів Корецьких2. Слід зазначити, що до того певні гілки Голубів були пов’язані з родами Острозьких3 та Горностаїв4. Клієнтура у кн. Якима Корецького, дала змогу Голубам утримувати значні посади, а разом із тим зробитись одним із впливовіших родів Київщини перед Хмельниччиною.

Однозначно не можливо ідентифікувати землі, із яких походять Голуби. Фіксація окремих представників родини, за даними перепису війська литовського у 1528 році, в Новогрудських, Полоцьких землях та Яблонської парафії5– не можуть свідчити про вихід на Волинь, а згодом і Київщину з територій сучасної Білорусі. Підтвердження цьому є те, що в кінці XV – на початку XVI ст., засновник родини, Голубко Ганкович, був якраз тим шляхтичем, який ніс службу Королю і Великому Князю6і міг залишити своїм нащадкам вислужені землі. До того ж, герб Голубів, який зберіг в собі князівську корону7, засвідчує і давній статус Голубів на землях Русі – походження з князівської династії8, що саме по собі вже робить їх родиною загальноруського значення.

Одними з перших маєтків, якими володіли Голуби на Житомирщині, були їх власні “осади” на пустовщинах та заставні села князів Корецьких. Осадові поселення, за тогочасною традицією, називались за власним ім’ям чи прізвищем. Так на Житомирщині виникли села Голубівки. З достовірністю можна сказати про дві Голубівки, що були засновані Голубами – це Голубівка Ружинського та Користищівського районів. Обидва селища знаходяться в ареалі володінь останніх, до того ж Голубівка Білилівської волості документально засвідчується як осад до 1612 р.9 В Актових книгах Житомирщини фіксується с. Голубівка, яка вже у 1605 р. не належала Голубам 10. В тих же актах фіксується ще одна Голубівка, що у 1650 р. належить О. Глуховському і що вже мала іншу назву – Чернушки 11. Що до маєтків, які Голуби утримували на правах клієнтів, то безперечним, одним із “титульних” маєтків було с. Багате (Багачка), яке їм належало з 1583 р. 12. Село Багачка фіксується за Голубами протягом XVII ст. Цікаво, що Голуби утримували село з такою ж назвою і в другій половині XVII ст. на Лівобережній Україні 13 (це може свідчити про традицію перейменовувати й називати свої маєтки за старими назвами). Назва маєтку дало друге прізвище одній з гілок Голубів – Голубів-Багацьких, що було трансформовано в козацькому середовищі на Голубів-Багатих, але не прижилось і останні використовували надалі прізвище Голубенки (козацько-старшинська родина, що поріднилась із Гетьманами Самойловичем та Скоропадським, а також родами: Забіл, Марковичами, Мировичами, Чарнишами, Огієнками 14).

Маєтки Голубів на Житомирщині мають “гніздову” структуру, тобто знаходяться невеликими групами сел, що розташовані одне біля одного. Нами виділені і ідентифіковані такі групи сел, а саме у: Брусиловському, Ружинському, Новоград-Волинському районах.

Зафіксованими маєтками, якими володіли Голуби на Житомирщині, були: Багате -Багачка (1583 р.) 15, Жалобне (1597 р.), Коритищі (1597 р.), Молодьків (1599), Княжи (1609 р.), Білилівка (1629 р.), Новий Брусилів (1630 р.), Дивин (1630 р.), Морозівка (1630 р.), Жаболовка (1630 р.), Богданівка (1640 р.). Але це не повний перелік володінь Голубів на Житомирщині, бо як зазначалось вище, існували села засновані Голубами. Відомі ще декілька сел на Житомирщині з назвою похідною від “голуб”: Голубієвичі (Народничанський р-н, знаходиться біля маєтку Юрія Голуба на 1640 р. – Волчков 16), Голубівка (Коростищінський р-н.) та Голубятин (Попельнянський р-н).

Утримування маєтків у зазначений період було не тихою справою. Постійні претензії шляхти одна до одної вирішувались взаємними нападами на маєтки, бійки на вулицях і цілими війнами, коли всесильна шляхта збирала цілі ополчення і, розпускаючи власні знамена, під удари барабанів та галас труб робила справжні військові рейди по землях супротивників. Окрім таких методів доведення прав на власність чи самовідшкодування, існували ще вищі інстанції – суди. Житомирський повітовий суд щодня заносив до своїх книг всеможливі скарги. Частими були випадки, коли від шляхти вимагали їх маєтків євреї, які позичали останнім гроші. За не віддачу грошей, така справа могла дійти до баніції шляхтича.

Далі подамо в хронологічному порядку маєтки Голубів з історичними нарисами, в крнтексті родини, про кожне з них.

Багате (Багачка) – Новоград-Волинський район.

Уперше фіксується за Голубами у 1583 р. – як маєток, що тримав у заставі від князів Корецьких Іван Андрійович Голуб. 17 У 1587 р. Іван Голуб отримує в борг від п. Романа Вільгорського певну суму, за умов: вразі не повернення грошей Голуб мусив віддати свій маєток Багате. Вчасно гроші повернуті не були, але маєток не тільки не віддано, але й силою, Вільгорського, було до нього не допущено18 . Надалі не відомо чи тримали Голуби цей маєток, проте, з останньої згадки про нього, видно, що маєток вже повністю належав родині.

Жалобне (сучасне Желобне) та Коритинці (Коритища) - Новоград-Волинський район

Треба відмітити, що у триманні Голубів, ці маєтки зустрічаються разом, а село Коритинці названо як присілок Жалобного. Через це подаємо ці два маєтки разом. У лютому 1597 р. Іван Андрійович Голуб заставляє половину села Жалобне та Коритинці п. Андрію та Катерині Куровським19 . Але утримували вони його недовго. Так 12 квітня, того ж року, Іван Голуб заставив ці села луцькому судді Мацею Стемпковському, проте силою не впустив його у володіння 20. Припускаємо, в цей раз Голуб знов зміг із запізненням, але все ж таки віддати заставну суму. Адже 9 травня на Голуба п. Войцех Станішевський подає до трибунального суду із скаргою, що Голуб не викупає, в цей раз, заставленого йому маєток Жалобне21 .

Молодьків – Новоград-Волинський район

Фіксується за п. Голубом (скоріш за все Іваном Андрійовичем) 22 червня 1599 р., коли королівський інстигатор Ян Трелинський подає на декілька десятків шляхтичів позов до суду із звинуваченням в несплаті подимного податку 22.

Княжи (сучасні Княжики) – Ружинського району

Фіксуються за Іваном Голубом у 1609 р., коли він подає позов у суд на Миколая Бобовського, який “вибив зі спокійного тримання” першого з маєтку 23. Під словом “вибити”, вбачаємо саме напад та захоплення маєтку.

Білилівка – Ружинський район

Білилівкою Голуби почали володіти у XVII ст., проте бачимо, що у 1583 р., Іван Голуб виконує тут обов’язки підстарости кн. Корецького24 . Надана Білилівка була 15 квітня 1629 р. за Королівським універсалом Юрію Івановичу Голубу, королівському ротмістру, на довічне володіння. Проте Юрій Голуб в’їжджає до власного маєтку, лише у 1630 р., на чолі із невеликою армією в якій бачимо Адама Дворецького та ротмістра Самуїла Лаща. До цього власником маєтку вважав себе п. Людвіг Олизар-Волчкович, який не пробачив такої витівки Голубу і ймовірно у слід зробив наїзд на його маєтки Волчков та Богданівку25 .

Новий Брусилів (сучасний Брусилів) – Брусилівського району

Місто Новий Брусилів дістався Юрію Голубу через одруження із Маґдаленою Бутович. Це був другий шлюб п. Маґдалени – в першому вона була за п. Павлом Стрибилем від котрого мала сина Стефана, що знаходився на опікунстві у дядьків. 5 листопада 1630 р., М. Голуб, разом із своєю сестрою Оленою Лішко ділять спадок за померлим батьком. Маґдалені дістаються маєтки: м. Новий Брусилів, сс. Морозівка та Дивин26 . Таким чином Брусилів опинився в “Голубщині”. Фіксуємо Новий Брусилів, за п. Голубом у 1644 р.27 Після Корсунської перемоги армії Гетьмана Зиновія Хмельницького, коли коронні війська покинули Київщину, татарська орда спрямувала туди свої загони у пошуках ясиру. Як оповідає очевидець тих подій Яким Єрлич, що на Київщині залишились самі селяни, які не були захищенні від татар – ні козаками, ні своїми панами. Орда йшла через Паволоч, Котельню, Брусилів і Радомишль. І тільки Юрій Голуб із власним загоном захищав брусилівщину і декілька тисяч в’язнів звільнив з полону28 . В заповіті, який склала Маґдалена Голуб у 1648 р., адже саме вона була власницею міста, Брусилів по її смерті (дата занесення до актових книг Житомира 1650 р., можливо і є датою смерті М. Голуб) передається її синові від першого шлюбу Стефану Стрибилю29 .

Дивин – Брусилівський район

Про отримання с. Дивин, Юрієм Голубом від родини Бутовичів йшлось вище. Треба відмітити, що маєток залишився до самої Хмельниччини у володінні Голубів. Хоча і маємо факт застави маєтку 7. 04. 1644 р. Київській метрополії за 10 тис. пол. зол. 30 По смерті Маґдалени Голуб, маєток повинен був перейти молодшій доньці Леонорі Голуб, як посаг, в разі її одруження. В заповіті акцентується увага, що маєток знаходиться в заставі за 1 тис. пол. зол. (можливо маємо приклад поступового викупу Дивина з застави) 31 .

Морозівка – Брусилівський район

Так само, як Брусилів і Дивин, Морозівка потрапляє до земель Юрія Голуба. Очевидно, що володіння маєтком із подібною назвою мало сокральний характер для Голубів. У 1567 р. в переписі війська литовського зафіксовано – Андрія Яковича Голуба та Ждана Голуба, що виходили на війну від Новогрудського повіту, причому перепищик помічає, що Ждан Голуб виставляє одного панцирного воїна з маєтків своїх Морозович та Стаєк32 . Подібність у назвах робить маєток “титульним” для Голубів. Так обидва брати Юрій та Данило, тримаючи в різний час Морозівку підписуються саме як “Голуб з Морозович”33 . В середині сорокових років XVII ст., Юрій Голуб закладає маєток своєму братові Данилові. Час на який діяв заклад не відомий, але бачимо, що Морозівка належала Данилові Голубу у 1647 р.34 За маєток навіть почалась ворожнеча між братами: так Данило Голуб подав скаргу до суду на брата Юрія, за напад насланих ним людей на с. Морозівку35 . Знаючи, про велике значення для Голубів цього маєтку (точніше факту утримування такої назви), Маґдалена Голуб заповідає Морозівку своїм синам від другого шлюбу – Томашу та Якубу Голубам36 .

Жаболовка (не відомо чи існує зараз під цією назвою) – район не відомий.

Тримав Юрій Голуб від своєї дружини Маґдалени, а у свою чергу, він дістався їй за заповітом від першого, померлого чоловіка, Павла Стрибиля37 . 16 жовтня 1630 р. Петро та Філон Стрибилі безрезультатно подають позов на Юрія та Маґдалену Голуб, щоб останні повернули маєток38 . Маєток був за заповітом тієї ж М. Голуб переданий своєму синові Стефану Стрибилю39 – таким чином село знов повернулось у тримання Стрибилів.

Богданівка – Овруцький район

Належало Юрію Голубу у 1640 р. Цей факт став відомим через судову справу, яка регламентує виплату Стефаном Стрибилем та п. Олизаром-Волчковичем грошової винагороди за напад і захват с. Богданівки40 .

Голубівка – Ружинський район

Голубівка була закладена Данилом Голубом на початку XVII ст., на землях, що отримав від кн. Корецьких41 .

Голубятин – Попельнянський район

Ймовірно закладена Данилом Голубом. На користь цього свідчить згадка про закладання Д. Голубом декількох Голубівок біля Білилівки42 .

Голубієвичі – Народичанський район

Вірогідно заснована чи перейменована Юрієм Голубом близько 1640-х рр. На користь цього свідчить назва села, а також , близьке розташування до містечка Волчков, яким володів Ю. Голуб43 .

Голубівка – Коростищівський район

Ймовірно засноване чи перейменоване Юрієм Голубом, після 1630-го р., коли він став володарем брусилівщини.

Джерела та література:

  1. 1 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – С. 194.
  2. Центральний державний історичний архів України м. Київ (далі ЦДІАК України), ф. 25, оп. 1, спр. 503, арк. 93.
  3. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. – К., 2002. – С. 36.
  4. ЦДІАК України, ф. 257, оп. 1, спр. 52, арк. 8, 9 зв.,
  5. Русская истоическая библиотека. – Т. XXXIII / Литовская метрика. Отдел первый. Часть третья: Книги публичных дел. Перепись войска Литовского. – СПб., 1915. – С.35, 172, 193.
  6. Lietuvos Metrika. Knyga № 8 (1499 – 1514). – Vilnius, 1995. – С. 422.
  7. li>Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 171.
  8. Bartoszewicz J. Kniaz i Xiążę. – Krakow, 1876. – C. 39.
  9. Żrodła dziejowe. Polska XVI wieku. – T. XXII. – Warszawa, 1897. – S. 124.
  10. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 4, арк. 94.
  11. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 12, арк. 551.
  12. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII. – Warszawa, 1904. – S. 319.
  13. Архив Юго-Западной России. – Ч. VII. – Т. І. – К., 1886. – С. 464 – 466.
  14. Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. – Т. І. – К., 1908. – С. 296 – 298; Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. – Т. ІІІ. – К., 1912. – С. 716.
  15. В дужках подається рік першого зафіксованого володіння маєтком.
  16. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 44.
  17. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII. – Warszawa, 1904. – S. 319.
  18. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 503, арк. 60 зв.
  19. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 517, арк. 8 зв. – 9.
  20. Там само. – Арк. 16 зв.
  21. Там само – Арк. 29 зв.
  22. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 524, арк. 44 зв.
  23. Żrodła dziejowe. – T. XXI. – Wyciągi z summaryusza aktow trybunalskich W. Kijowskiego. – Warszawa, 1899. Справа від 26. 06. 1609.
  24. Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28; Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. – К., 2002. – С. 30.
  25. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв.
  26. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56.
  27. Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 26.
  28. Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. І. – Warszawa, 1880. – S. 389-390; Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. ІV. – Warszawa, 1883. – S. 418.
  29. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406.
  30. Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28.
  31. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406.
  32. Русская истоическая библиотека. – Т. XXXIII / Литовская метрика. Отдел первый. Часть третья: Книги публичных дел. Перепись войска Литовского. – СПб., 1915. – С. 816.
  33. Архив Юго-Западной России. – Ч. 2. – Т. І. – К., 1861. – С. 343 – 347.
  34. Там само.
  35. Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28.
  36. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406.
  37. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53.
  38. Там само.
  39. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406.
  40. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 61.
  41. Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. V. – Warszawa, 1884. – S. 164.
  42. Там само.
  43. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 61.



Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Року Божого 1565-го в родині не дуже заможного подільського боярина Наливайка наро-дився син, якого нарекли Семерієм. У пізнішій традиції це старовинне ім'я змінилося на Северин. Йому судилося стати видатним гетьманом Війська Запорозького, якого в народі називали не інакше як «наш цар Наливай». Після смерті чоловіка мати Наливайка разом з меншим сином оселилася в Острозі, де проживав і вчився її другий син Дем'ян. Старший брат майбутнього полководця на переломі XVI і XVII століть став відомим церковним і культурним діячем України-Русі. В Острозькому колегіумі здобував освіту і молодший з Наливайків. Однак, як виявилося, на відміну від брата-інтелектуала, Семерія привабила не книжна вченість, а нестримна козацька стихія війни.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka