Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 19 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Генеза та шляхи розвитку запорозького козацтва

Гурбик А.О., Щербак В.О.,
Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.

Потужним імпульсом консолідації українського козацтва та формування його самосвідомості стала Запорозька Січ. Вона була могутнім форпостом національно-визвольного руху в Україні та боротьби проти іноземної агресії. З різних причин неодноразово змінювалося місце розташування козацької твердині на Запорожжі. Історики доклали чимало зусиль до пошуків документальних матеріалів про організацію Січі за дніпровськими порогами, проте питання про час і місце її виникнення через брак прямих свідчень залишається дискусійним. Причому хронологічні межі, в яких історики визначали початок Січі, досить значні: крайні погляди науковців на цю подію розділені між собою майже століттям. Зокрема, як зазначав ще Л. Грушевський, Д. Каманін зародження постійного осередку козацької громади на Запорожжі відносив до кінця XV ст., а О. Яблоновський не визнавав існування Запорозької Січі і в другій половині XVI ст. У сучасній історіографії розрив між полярними поглядами дещо скоротився, хоча розбіжності все ще залишаються достатніми й охоплюють період у 50 років (від 30-х до 70-х рр. XVI ст.). Причому майже ніхто з дослідників не наважувався назвати не те що рік, а й десятиліття заснування Запорозької Січі. Продуктивним у подальшому дослідженні цього питання, на нашу думку, може бути, з одного боку, комплексний аналіз наявних свідчень із широким залученням усіх можливих опосередкованих документальних даних, а з іншого - виявлення нових джерел, як писемних (особливо в архівосховищах Туреччини), так і археологічних (зокрема, існує потреба в організації підводних археологічних експедицій, оскільки Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку та Покровську Січі в 50-х рр. XX ст. було затоплено водами Каховського водосховища).

Аналіз введеного у науковий обіг конкретно-історичного документального матеріалу переконує, що перші Джерельні свідчення про козаків Поділля та Київщини припадають на рубіж 80-90-х рр. XV ст., а під 1499 р. уже згадуються козаки, які ходили Дніпром на промисли «до Черкас і далі». Ось ці перші зафіксовані Документально козаки-провідники та козаки-уходники, вихідці з міст і волостей (переважно України), які спочатку на сезон, а згодом і надовше поселялися за порогами Дніпра, і були прообразом пізніших «запорозьких» козаків.

Уходництву в такі віддалені від південних українських замків (а отже недостатньо захищені) місця загрожувала постійна небезпека з боку турецько-татарських військ, вторгнення яких в Україну з кінця XV ст. стають систематичними. Тому козаки і під час господарських робіт носили зброю. Як писав посол австрійського імператора Еріх Лясота, який у 90-х рр. XVI ст. подорожував козацькою Україною, кожен там, «їдучи в поле, вішає на плече рушницю, а до боку - і шаблю чи тесак: татари нападають дуже часто і спокою від них майже ніколи немає».

Постійна загроза турецько-татарських вторгнень спонукала козаків до об'єднання у ватаги, громади і товариства. Вони будували укріплені поселення, городки і невеликі січі, перебуваючи в яких можна було б відбити напади кримчан. Уже принаймні у 20-х рр. XVI ст. такі поселення було засновано аж поблизу татарських кочовищ, з приводу чого хан Сагиб-Гірей висловлював невдоволення в 1527 р. литовському уряду. В 40-х рр. уже черкаські уходники скаржилися великому князеві литовському на намісника Андрія Пронського щодо заборони їм будувати такі городці в пониззі Дніпра на Орелі й Тясминах . А на початку і 50-х рр. XVI ст. у районі порогів та островів згадувалося понад 30 уходів і станів, які контролювалися черкаським старостою. Серед них, зокрема, «уход на Ревучом», «Вольнеч а Ненаситець», «уход Бозавлук», «уход Томаховка», «уход на Тавані» та ін. Причому термін «стан», який у цей період все ширше вживали для означення поселень, передбачав (на відміну від уходу) не сезонне, а постійне перебування козаків у цьому регіоні.

Про те, що козацькі ватаги в другій половині XVI ст. уже постійно залишали в уходах і станах певні залоги, свідчив і сучасник, польський історіограф Мартин Бєльський. Він, зокрема, писав, що козаки «на Низу спільно займаються ловлею риб, там же її на сонці без солі сушать і тим літо там живуть, а на зиму до міст близьких розходяться, яко до Києва, Черкас та інших, човни свої на острові у безпечному місці на Дніпрі, де, поховавши і декілька сот чоловік там залишивши на кореню, як вони кажуть, при стрільбі, бо мають і дєла (гармати. - Авт.) свої, яких на турецьких замках набрали і в татар відняли» [8]. Проте час, коли окремі козацькі городці та невеличкі протосічі, які, проіснувавши понад сто років у розрізненому вигляді, об'єднались у велику Запорозьку Січ, з прийнятною точністю дослідникам визначити ще не вдалося.

Дотичним до хронологічного аспекту вказаної проблеми є й питання про причини виникнення Запорозької Січі, що, вважаємо, було результатом як значних зрушень у тогочасному українському суспільстві, так і кардинальних кількісних та якісних змін у козацтві й стало важливим етапом в його історії.

До сьогодні в джерелах не виявлено жодних прямих свідчень щодо ототожнення Хортицького замку Д. Вишневецького з першою Запорозькою Січчю, хоча деякі дослідники пишуть, що на Хортиці були нібито січові укріплення. Однак якщо бути точним, то документальні матеріали фіксують тут у середині 50-х рр. XVI ст. не «січ», а «городок» або «замок». Також гіпотетично припускають, що «саме сюди стягувались козаки» перед походами та коли поверталися з них. Але знову ж, як свідчать дослідження Ш. Лемерес'є-Келькеже, основані на оттоманських архівах, у війську Д. Вишневецького навіть «козаки» майже не згадуються крім фрагмента військових дій поблизу Азова, не кажучи вже про «січовиків». Натомість воїни «Дмитрашки» найчастіше іменуються «руськими» або «невірними». Хоча ті самі джерела в інших випадках неодноразово згадують «польських», «московських» і «руських» «козаків».

Крім того, зазначимо також, що жодне з відомих нині джерел у середині 50-х рр. XVI ст. не лише прямо не згадує «Січ», а й не дає можливості помітити на Хортиці ані коша, ані кошових отаманів, ані традицій демократичного вибору останніх. Натомість же Д. Вишневецький у документах охарактеризований як одноособовий володар, а не обраний січовиками поводир. Та й сам польський король Сигізмунд II Август в одному зі своїх листів до Д. Вишневецького (який Д. Яворницький датував весною - літом 1557 р.) підкреслював ще й антикозацьку спрямованість збудованого замку: «Для удержання лихих людей - шкодников... не допуская козаков ділать зацепок чабанам й шкодить улусам турецького царя».

З іншого боку, якщо визнати все ж існування в 50-х роках XVI ст. військово-політичної організації козаків - Хортицької Січі, то виникає ціла низка запитань. Зокрема, де поділася ця організація після зруйнування хортицьких укріплень? Чому козаки одразу ж не перенесли Січ в інше місце? [Переселення частини козаків з Хортиці га острів Монастирський у 1557 р., гадаємо, не можна вважати перенесенням Січі, оскільки укріплення на останньому почали зводитися лише починаючи з 1562 р. (а що до цього там було?) та й подальша їх доля після смерті Д. Вишневенького невідома – Прим.]

Хоча достеменно відомо, що наступні Січі (починаючи з Токмаківської) швидко переносилися на інший острів і продовжували своє життя. У випадку ж із Хортицькою Січчю ми маємо нез'ясовану (тривалістю в декілька десятиліть) перерву між останньою (середина 50-х рр.) та Томаківською Січчю, безпосередні звістки про яку з'являються у джерелах лише з початку 80-х років XVI ст. Натомість більш-менш повні свідчення про призначення Хортицького замку подає згадувана грамота Сигізмунда II Августа Дмитрові Вишневецькому (1557 р.). У ній король висловлював подяку за будівництво фортеці, стійкість і мужність при обороні від перекопських татар, обіцяв у майбутньому не забувати подвигів князя: «А що стосується збудованого тобою замку і виявленої нам послуги, то така послуга приємна нам, бо ти влаштував замок для нас, господаря, у потрібному місці, і саме такий замок міг би надійно стримати лихих людей, шкідників, і забезпечити панства наші. Та щоб зміцнити той замок людьми й бойовими засобами, як ти писав нам про це, то без особистого твого приїзд)' до нас ми тепер не маємо ґрунтовних підстав виконати це, хоч виводити тебе з замку на цей час також не годиться з огляду на звістку від тебе і з інших країн про намір великого московського князя збудувати замки при ріці Дніпрі саме в тому місці, де й ти хотів збудувати городи, на нашій землі, а також заради зачіпок, на які могли б зважитися за твоєї відсутності козаки, наражаючи на небезпеку краї нашої держави. Виводити тебе з замку не годилося б іще й задля того, що ти, залишаючись у ньому, міг велику користь принести, не допускаючи козаків робити зачіпки чабанам і шкоди улусам турецького царя, з огляду на багато причин, на угоду і присягу нашу з турецьким цісарем і вічний мир з перекопським царем». Прагнення монарха утримувати постійну залогу на Хортиці для запобігання сутичкам козаків із татарами було б незрозумілим, якби фортеця призначалася суто для запорожців. Отже, її зведення мало подвійну мету: створення форпосту боротьби проти татарської агресії та здійснення контролю над діями козацтва.

І хоча не одне покоління істориків розв'язувало дилему правомірності ототожнення Хортицького замку з першою Запорозькою Січчю, все ж сьогодні ця проблема залишається дискусійною. Фортеця Вишневецького зовні, вочевидь, відрізнялася від відомих пізніше архітектурних комплексів козацьких твердинь на Дніпрі. До складу гарнізону входили, крім козаків, представники військово-службової людності - бояри, слуги, драби. Разом із тим, проживання єдиною громадою в специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню своєрідної військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі. Як слушно зауважив М. Владимирський-Буданов, Хортицька фортеця стала колискою низової вольниці, яке в майбутньому перетворилося на Січ. Цілком прийнятним є також твердження М. Грушевського про історичні заслуги Дмитра Вишневецького. Вчений назвав князя «духовним батьком нової української плебейської республіки». Любомир Винар вважає замок на Хортиць кому острові зародком козацької Січі, в якій розвивалося військове й господарське життя запорожців. Отже, логічним є висновок, що Хортицький замок став своєрідним прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на о. Томаківка в 70-х рр. XVI ст., дістало назву Запорозької Січі.

Попри досить короткий час існування (1556-1557рр.), Хортицька фортеця помітно вплинула на еволюцію українського козацтва, зростання його лав. У листі до козаків, датованому 20 листопада 1568 р., Сигізмунд II Август вперше звернувся до них як до окремої групи української людності, що «з замков і міст наших Украйних, без розказаня і ведомоти нашой господарской и старост наших Украйних, зьїхавши на низу на Днепрі, в полю и на иних входах перемешківают: маєм того відомость іж вь, на местцах помежних, у входах розних свавольне живучи, подданих царя турецкого, чабанов и татаров царя перекопского, на улуси і кочовища іх находечи, великіє шкоди и лупезтва ім чините, а тим границі панств наших от неприятеля в небеспеченство приводите».




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

На зламі 1350-1360-х рр. Ольґердові вдалося витиснути ординців із Гомельщини, Чернігівщини, Переяславщини. Помітну роль у цьому відіграла битва на р. Синіх Водах [нині р. Синюха, в околицях Ново-Архангельська Кіровоградської обл.], що сталася, вірогідно, між 24 вересня — 25 грудня 1362 року. Військо Ольґерда, який особисто брав у ній участь, складалося не лише з його рицарів, а й із загонів боярства Київщини та Чернігово-Сіверщини й відділів Любарта з Волині та князів Коріатовичів з Поділля.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka