Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Іван Мазепа: життя „за” чи „проти” царя?

Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба \В.Горобець, Т.Чухліб, Київ, «Наукова думка», 2004р.- 310 с.

Надзвичайно важко, практично неможливо, віднайти в історії України особу, оцінки діяльності якої з боку нащадків були б настіль­ки діаметрально протилежні, як випали вони на адресу гетьмана Іва­на Мазепи. Для одних він став уособленням хитрощів, нещирості й зрадливості, для інших святої синівської любові до рідної землі, жертовності у відстоюванні її благополуччя. Проте чи лише особисті якості гетьмана привертають пильну увагу істориків до його особи? Переконаний, що це не так. Особистий шлях гетьмана в пошуках іс­тини, сходження на Голгофу випробувань - вельми промовистий для розуміння долі всієї України.

На порозі найважчого вибору, який лише йому доводилося роби­ти у житті, гетьман Мазепа переконував своїх підданих, котрих вів на сполучення зі шведським королем і назустріч невідомій будучині, втому, що «...не для приватної моєї пользи, не для вишніх гонорів, не для большого обогощенія, а ні для інних яких-нибудь прихотей, но для вас всіх... для общого добра матки моєї, Отчизни бідної України... хочу тое при помощі Божой чини­ти...» Та чи повірили йому тоді? І чи пам'ятають про це нині?

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи по­трапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у та­ких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.

Прямо з військового табору на річці Коломак, де проходили ге­тьманські вибори, Мазепа на чолі вірних йому полків рішуче прибор кав заколоти, що, як лісові пожежі спекотного літа, спалахували в умовах зміни влади майже у всіх лівобережних полках. Водночас ге­тьман звертається з універсалами до своїх прибічників, наказуючи їм не чинити самосудів, не мститися бунтівникам, а доходити правди і справедливості судом і злагодою. Для втихомирення пристрастей Мазепа припиняє роздачу в приватні руки земель, що належали дер­жаві, забороняє козацькій старшині переобтяжувати своїх підданих податками і примусовими роботами. Аби продемонструвати серйоз­ність намірів щодо наведення в Україні порядку, гетьман відбирає маєтності в декількох державців з Полтавщини, здирства яких довів суд. Трохи згодом, у 1701 р., Іван Степанович «за несносні обиди і в панщині непристанні вимисли» віддав під суд ніжинського сот­ника.

Вже під час першої зустрічі з молодим російським царем Пет­ром І гетьману Мазепі вдалося завоювати його повну довіру. Зважа­ючи на тісні контакти Мазепи з опальним Голіциним та патологічну підозрілість Петра, факт просто неймовірний. До того ж вкрай важ­ко переоцінити його значення не лише для особистої долі Мазепи, а й України в цілому. Завдячуючи довірливим стосункам з царем, геть­ману в короткий час вдалося значно зміцнити державну владу в Україні. Москва істотно послаблює свій контроль за діями гетьман­ського уряду, крім того, відтепер старшина має дбати не про те, як вислужитися перед царськими урядовцями, а яким чином зарекомен­дувати себе з ліпшого боку в Україні.

Чи не вперше за роки перебування під владою московських ца­рів гетьман відчуває себе повноправним правителем підвладної йо­му землі. Піднесення статусу гетьманської влади відбивається на зовнішньому вигляді гетьманської столиці - Батурина. Тут роз­будовується гетьманський двір, який сучасники порівнювали з ко­ролівськими дворами Європи, зокрема варшавською резиденцією польських королів. Мазепу, згідно з монархічними канонами, ото­чують гетьманські дворяни, впроваджується пишний придворний ритуал.

Численні доноси на гетьмана, які в минулі часи могли коштувати йому не лише влади, а й голови, губляться в нетрях бюрократичного апарату Московії або ж повертаються до Батурина. Вельми показо­вою у цьому відношенні стала справа генерального судді Василя Кочубея та полтавського полковника Івана Іскри, донос яких на гетьма­на обернувся їх же прилюдною стратою. А Мазепа не лише не втра­тив особистого кредиту довіри царя, а й отримав нові пожалування та нагороди. Чи не достатньо переконливою ілюстрацією високого по­ложення гетьмана в державній ієрархії Росії є той факт, що найвищу нагороду — Орден Андрія Первозванного - Іван Степанович отримав 1702 р. у числі перших, а точніше, другим у державі, випере­дивши навіть самого царя Петра!

Тому справжнім «громом з ясного неба» стала для царя та його оточення звістка про перехід восени 1708 р. Мазепи на бік запеклого ворога Петра І - - шведського короля Карла XII. Звичайно ж, по­над двадцятилітня державна служба гетьмана під владою царя, його високе становище та бездоганна репутація не могли прояснити моти­вів цього кроку. Абсолютно очевидно, що діями семидесятилітнього сивочолого правителя керували не особисті мотиви, а інтереси України.

Рішення про кардинальну зміну шляху розвитку України дава­лося гетьману непросто, і йшов він до нього довго. Спонукальними мотивами виступали тут і плани Петра щодо ліквідації української автономії, і всі ті біди й випробування, що випали на долю козаків в умовах російсько-шведської війни, і господарське розорення краю внаслідок війни та втручання царя в економіку та торгівлю України. Не останню роль відіграли й міркування міжнародного плану: швед­ський король завдав досить відчутної поразки росіянам у Прибалти­ці, поставив на коліна Данію і Прусію, скинув з королівства у Поль­щі союзника Петра Августа II, і підійшов до кордонів України. Чи мав право Мазепа за таких умов піддавати нападу Карла XII україн­ські землі й відстоювати ціною життів українських козаків абсолют­но чужі національним інтересам великодержавні плани Петра? Ге­тьман вирішив уникнути участі в кровопролитті, задекларувати по­літичну підтримку шведського короля, котрий перебував у зеніті сла­ви і перемога котрого над Москвою видавалася найвірогіднішим ре­зультатом протистояння двох гігантів.

25 жовтня 1708 р. Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: «Братія, прийшла наша пора; скоритаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого незалежною» .

Виголосивши промову, гетьман повів війська на з'єднання з Карлом XII. Позаду залишалися десятиліття васальної служби у Москві, попереду відкривалися перспективи незалежного життя. Однак воєнна кампанія 1708—1709 рр. стала чи не класичним зразком того, як грандіозний задум може обернутися фатальним фіа­ско. Досі непереможні генерали Карла XII зазнали поразки в Біло­русі та на Сіверщині. Після цього король замість того, аби рухатися до Москви найкоротшим шляхом через Брянськ і Калугу, повернув в Україну, привівши сюди й російські війська. Підкупивши одного з козацьких старшин, генерал Петра І князь Олександр Меншиков 2 листопада здобуває Батурин, перетворює місто на купу попелу, а його захисників та мирних жителів, у тому числі жінок і дітей (за одними відомостями загалом 6 тисяч, за іншими — близько 15), показово й жорстоко катує і страчує —для остраху всієї України. В наступні два місяці царські слуги, згідно зі словами очевидця, анонімного літописця, козаків, «...запідозрених у прихильності до Мазепи, вишукували по домах і віддавали на різні тортури: колесували, четвертували, вбивали на палю, а вже зовсім за іграшку вважалося вішати та рубати голови...» Французький посол у Росії із жахом доносив у Париж: «Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками і являє скрізь страшну картину варварства переможців».

Жорстоко розправившись із прибічниками гетьмана, Петро І во­дночас демонструє неабияку щедрість стосовно його опонентів, роз­даючи їм майно та землі «мазепинців». Вельми показовим у цьому відношенні є приклад священика з Новгород-Сіверського Заруцького, котрий ще недавно писав хвалебні оди на честь Івана Мазепи, тепер же у вірші гнівно картав його за «зраду» і отримав за це від Петра І у дарунок... ціле село!

У другій половині листопада 1708 р. підручні царя влаштували імітацію страти гетьмана, віддавши в руки ката опудало, що мало сим­волізувати Мазепу. На дев'ятини після символічної страти, 23 листо­пада, одночасно у Глухові та Москві було інсценоване анафемування гетьмана, яке відтоді понад 200 років проголошувалося по всіх церк­вах Російської імперії у першу неділю Великого Посту аж до її урочис­того зняття гетьманом Павлом Скоропадським 10 липня 1918 р.

Останнім актом тяжкої драми 1708—1709 років для Мазепи стала поразка шведів у Полтавській битві. Армія Карла XII, а разом 3 нею і старий гетьман були змушені втікати у володіння турецького султана. Лестощами і навіть підкупом цар намагався схилити турецьких сановників до видачі українського правителя, обіцяючи 300 тисяч золотих за його голову, проте під тиском шведського короля та інозем­них дипломатів султан оголосив Мазепу недоторканним гостем. Проте, вочевидь, інтриги Петра вже мало хвилювали гетьмана. Сили його були непоправно підірвані, і 3 жовтня 1709 р. під час ніч­ної грози й страшенної зливи, на чужині, у селі Варниці, поблизу Бендер, навіки спочив дух українського правителя.

Нині, знаючи трагічний фінал задуманої Мазепою політичної акції, можна знайти чимало помилок у його діях. Єдине, в чому важ­ко запідозрити гетьмана, так це у відсутності любові до «матки Отчизни бідної України». Саме як палкий патріот України Іван Мазепа й увійде назавжди в українську історію.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Літописи і взагалі пісенні джерела зображують Київську Русь як державу у цілком сформованому вигляді. Але ми знаємо й те, що нею тільки закінчилося формування держави східних слов'ян. Численні археологічні матеріали свідчать про те, що цей процес починався на території України ще сім тисяч років тому.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka