Лютнева революція 1917 року не тільки зруйнувала Російську імперію, але й надала великий поштовх національному руху. Зачепив цей процес і величезні, військові маси, що в той час перебували на землях Поділля та Волині. В арміях, корпусах, дивізіях, полках постають українські військові громади, ради й організації, які вимагають призначення своїх командирів та створення українських частин. Такий рух охопив більшість підрозділів російської армії, де служили українці (до речі, їх на фронтах першої світової війни перебувало щонайменше 4 мільйони). Не рахуватися з цим було неможливо... Аби запобігти руйнації військ, головнокомандуючий російською армією Л.Корнілов видав наказ про українізацію окремих частин.

Українізація

18 липня 1917 року наказ про українізацію 34-го корпусу отримав його командуючий генерал Павло Скоропадський. Корпус, що складався з 104 і 153 піхотних дивізій, знаходився на лінії фронту вздовж Збруча в районі Сатанова. 23 липня генерал одержує дозвіл відвести свої частини в тил - в район Меджибожа, де і провести їхню реорганізацію.

“З того дня, - згадував П. Скоропадський, - почалася моя чисто українська робота, яка довела мене до гетьманства. Я зі штабом розташувався в замку, частини - в самому Меджибожі і в таборі поблизу містечка... Українізацію почав з того, що всіх членів всіляких комітетів, всіх великоросів і євреїв-солдатів передав у 41 корпус, залишивши у себе з цього контингенту лише кращих. На місце вибулих приходило українське поповнення. Особливо приємно, що серед нового українського елемента не було озлоблених, незадоволених, розпропагандованих людей...”. Для перепідготовки солдатів та командного складу організовувалися старшинська і підстаршинська школи, учбове містечко. Проводили заняття по бомбометанню, мінометанню, стрільбі та інше.

Наприкінці вересня корпус фактично завершив реорганізацію і одержав нову назву – “Перший Український корпус”, - та українські відзнаки: барчики з жовтими смугами на блакитному полі. Отож, принципово новий військовий підрозділ був сформований, і залишилося лише чекати наказу про подальші дії. Але...

“Горілчані річки”

Настали страшні часи безвладдя та хаосу. Неймовірно важко стало утримувати серед солдатів хоча б якусь дисциплину. Все частіше траплялися в підрозділах корпусу прояви незадоволення та мітинги. Бувало, приєднувалися солдати і до погромів навколишніх маєтків. Генерал П. Скоропадський рішуче боровся з такими явищами.

“Якось до мене, - згадував генерал, - дійшла звістка, що в деяких полках є намір розгромити винокурні, що знаходилися біля Меджибожа... Пам’ятаю, випускали з одного із заводів 50.000 відер спирту. Від заводу до річки був прокопаний рів. Робилося це вночі, щоб селяни не дізналися, та ще для надійності уздовж рова була поставлена варта. Команда інженерного полку пробила дірки в чанах, і почався протік спирту. Я стежив за вартовими. Стоять струнко, ніхто не ворушиться. Думаю, добре, подякував їм. Через якийсь час підхожу - стоять, але якось дивно втупилися очима в рів, по якому тече спирт. Нічого, думаю, стоять, дисциплина є. Ще через деякий час бачу: один з вартових стоїть і, немов загіпнотизований, дивиться на спирт. Раптом - це було кроків за десять від мене - з криком “була не була” підбігає до рову, просто кидається до нього й починає жадібно пити. Всі вартові, що стояли поруч, як по команді, зробили теж саме. Скоро тих солдатів відтягли, взяли під арешт. Хоча, я потім переконався, що всі вони були непогані люди. Один з цих вартових згодом мені казав: “Знаю, що негарно але сили немає дивитися, як гине таке золото”.

Перша та остання бойова операція

В кінці жовтня 1917 року Перший Український корпус отримує наказ бути готовим до виступу на фронт. Але Жовтнева революція в лічені дні все змінила докорінно: тимчасовий уряд був повалений, а в Петербурзі влада перейшла до більшовиків, а в Києві - до рук Центральної Ради. Корпус П. Скоропадського підтримав проголошення Української Народної Республіки (УНР), і тому перший свій бойовий виступ він зробив не на фронт, а на захист Києва. В листопаді над столицею УНР нависає загроза вторгнення пробільшовицьки налаштованого другого гвардійського корпусу, що знаходився в районі Вінниці. Рішучі дії П.Скоропадського, який силами своїх полків вийшов з Деражні, взяв під контроль залізничні лінії Жмеринка-Козятин та Шепетівка-Київ, дали змогу не лише затримати гвардійців, а й роззброїти та переправити в Росію всі бунтівні антиукраїнські частини.

Ця операція підтвердила, що Перший Український корпус міг би стати основою регулярної армії УНР. Треба було за будь-яку ціну зберігти таку дієву військову силу, але ні влада, ні уряд, які тоді дотримувалися антимілітаристсьої політики, не зробили потрібних кроків. У січні 1918 року П.Скоропадського усунули від командування, а корпус, роздробили на окремі частини, розсіяли по різних містах України.

Сергій ЄСЮНІН, газета “Є!”