Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 30 квітня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Важка ноша примирення.
Адам Кисіль: майстер великих компромісів

Сергій ГУПАЛО м. Ківерці, Волинська обл
Газета "День", №192, субота, 23 жовтня 2004
Газета "День", №197, субота, 30 жовтня 2004

Адам Григорович Кисіль (1600—1653) — не просто великий українець, дипломат і політик. У XVII столітті він був єдиним православним шляхтичем, що зміг стати сенатором Речі Посполитої. Волинський магнат Адам Кисіль переймався болючою проблемою — вирішенням релігійного питання, що постало перед православними і греко-католиками, а згодом, в часи козацько-селянських повстань, на його плечі звалилася іще важча ноша — бути посередником між польським королем Яном Казимиром та Богданом Хмельницьким. Від виважених кроків Адама Киселя залежала доля України та Польщі, зрештою, й сам хід історії. Однак дипломатична місія великого українця, який весь час, по суті, стояв між двох вогнів, так і не знайшла належної оцінки...

Протягом останнього десятиліття постать Адама Киселя ставлять поряд з постаттю Юрія Немирича, відзначаючи внутрішню суперечливість цих двох велетів духу й землі української. Звичайно, легше шукати суперечності, ніж знайти цілісність. А вона — в постійному прагненні компромісів, за будь-яких умов, коли на шальки терезів ставилася не тільки доля держави, а й тисячі людських життів. І недаремно той же Юрій Немирич — непересічна особистість, український державний діяч епохи Івана Виговського — став продовжувачем політики Адама Киселя, оскільки побачив, що шляхом компромісу між гетьманом і королівською владою можна чимало досягти задля блага України.

ЗАХИСНИК ПРАВОСЛАВ’Я

Походив Адам Кисіль із волинської шляхти, що володіла селом Низкиничі (нині — Іваничівський район Волинської області). Освіту здобув у престижній Замостській академії, котру заснував коронний канцлер Ян Замойський. Володіння кількома іноземними мовами, добре знання історії, дар оратора в подальшому допоможуть Адаму Киселю в кар’єрі. За прикладом своїх предків, після навчання він подався на військову службу, на якій пробув понад десять років. Хоробрий офіцер брав участь в багатьох битвах, особливо відзначився під Хотином. Смерть батька внесла корективи в життя молодого воїна, й він повернувся у рідні Низкиничі. Як добре освічена людина Адам Кисіль представляв населення Волині на сеймах у Луцьку та Житомирі. У 1630 році шляхта Волинського воєводства довірила йому захищати свої інтереси на сеймі Речі Посполитої. Власне, з того часу Адам Кисіль став поборником православ’я. Йому належить авторство проектів, які він відстоював разом з православними послами Лаврентієм Древинським та Михайлом Кропивницьким перед польським королем Владиславом IV та представниками уніатів.

У 1632 році Адам Кисіль зумів повернути київській митрополії Софійський собор, захоплений уніатами. Після цього кілька років займався розв’язанням конфліктів між православними та греко-католиками, особливо під час передачі церковного майна. У 1633 році з ласки короля Адам Кисіль став чернігівським підкоморієм, йому належали містечка Кобища та Козари, а також Носівське староство. Посада, яку обіймав Адам Кисіль, зобов’язувала розглядати проблеми кордонів земельних володінь.

Як відомо, у 1637 році відбулося повстання козаків під проводом Павлюка. Знаменита битва під Кумейками потрясла Адама Киселя. Він, перебуваючи у стані гетьмана Миколи Потоцького, плакав, дивлячись на наступаючих козаків: «...гарна та громада людей, і дух її сильний — якби все це було проти ворога святого хреста, а не проти короля, Речі Посполитої та вітчизни своєї...» Адам Кисіль спромігся врятувати життя багатьох повсталих, одначе не вважав цю першу посередницьку велику справу успішною. Адже не зміг врятувати життя самому Павлюкові, хоча й обіцяв козацькій старшині, що у випадку капітуляції організатори повстання залишаться живими. Назавжди на душі Адама Киселя залишиться осад від учинку короля, котрий під тиском сейму покарав ватажка повсталих смертю.

У роки так званого «золотого затишшя», що тривало в Речі Посполитій до часів Хмельниччини, Адам Кисіль був членом комісії з облаштування польсько-московського кордону згідно з Полянівським договором. У цьому напрямку справи йшли успішно саме завдяки Адамові Киселеві, за що його в 1646 році призначили київським каштеляном. Не кого іншого, як Адама Киселя, Варшава уповноважила послом до Москви з метою створення союзу християнських держав для боротьби з турками. У польсько-московських відносинах Адам Кисіль зробив усе можливе, й хоча спільний похід Польщі та Московії проти турків не став реальністю, дипломатичні відносини між двома країнами були налагоджені на ще небаченому рівні. У 1648 році за вагомі заслуги Адама Киселя король призначив брацлавським воєводою.

МІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Ще за рік до повстання під проводом Богдана Хмельницького в сенаті Речі Посполитої Адам Кисіль передбачив небезпеку з боку козаків: «...це справа не з тою древньою Руссю, що тільки луками та рогатинами, але з жорстоким, огнистим військом, котрого собі так мусимо пропорцію рахувати, що на одну голову кожного з нас стане тисяча голів хлопських зі стрільбою». Навесні 1648 року Адам Кисіль неодноразово звертався до Потоцького з проханням належним чином розглянути клопотання запорожців, які нарікають, що навіть їхні полковники перетворилися в старостинських слуг і тому не можуть перейматися козацькими проблемами. Влітку 1648 року, в часи безкоролів’я, канцлер Юрій Оссолінський, усвідомивши реальну загрозу для Корони, всі надії покладав на Адама Киселя, котрого обставини змусили покинути Київ і перебувати на Волині в Гощі. Саме Адам Кисіль повинен був налагодити переговори з Москвою, з якою Польща пішла б війною на Крим, — завдяки цьому у Богдана Хмельницького забрали б сильного союзника. Разом з тим Адам Кисіль мав піти на переговори з Богданом Хмельницьким, аби переконати його в необхідності відмовитися від союзу з поганими та не проливати християнської крові. Перед Адамом Киселем постала дилема: позбавити козаків допомоги татар і після цього розправитися з повсталими, або ж задовольнити козаків якимось трактатом, а потім «викинути на море» (тобто змусити козаків воювати проти Туреччини в інтересах Польщі), щоб таким чином уникнути війни в самій Речі Посполитій. Наступні кроки Адама Киселя дають всі підстави стверджувати, що він вдався до здійснення другої половини плану.

Польський король Ян Казимир, за згодою сейму, направив Богдану Хмельницькому лист, в якому вказав, що визнає його як гетьмана Війська Запорозького й для розв’язання польсько-українського конфлікту надсилає послів урядової спеціальної комісії на чолі з Адамом Киселем. Посольство для переговорів з Богданом Хмельницьким прибуло 19 лютого 1649 в Переяслав, де й розгорілися ще не бачені в Речі Посполитій пристрасті. Під насмішкуваті зачіпки гетьманського оточення Адам Кисіль все ж таки виголосив палку промову на честь короля та українського гетьмана, передав Богдану Хмельницькому булаву.

Переговори затягнулися на кілька днів. Адам Кисіль, бачачи розгарячілого Богдана Хмельницького, вмовляв своїх комісарів, аби ті не вимагали значних поступок. Під час застілля Богдан Хмельницький попередив: ніякого миру не вийде, одначе комісари очікували, що гетьман на тверезу голову відкине лихі наміри. Наступного дня Богдан Хмельницький, по суті, оголосив війну: «Я вже по полках обіслав, щоб коней готували і в дорогу готові були — без возів, без армати: знайду я то в ляхів! Хто б з козаків хоч оден віз взяв на війну, скажу йому голову стяти: нічого не братиму з собою, хіба юки та сакви». В напруженій обстановці Адам Кисіль спромігся вмовити Богдана Хмельницького до серйозних, поміркованих переговорів, наказавши польським військовим силам утриматися від «наїздів і під’їздів» щодо повсталих. Одначе на Поділлі передовий відділ польських сил захопив місто Бар. Переговори опинились під загрозою зриву. Адаму Киселю надто боляче було, що необачність поляків зірвала його домовленість з Богданом Хмельницьким, котрий ось-ось мав відпустити на волю полонених польських вояків, але, переконавшись, що поляки воюють, відмовився виконувати свою обіцянку.

Перебування посольства в Переяславі було небезпечним. Комісарів козаки не зачіпали, а ось челяді діставалося. Неймовірне напруження волі та суто людські риси допомогли Адаму Киселю все-таки умовити впертого Богдана Хмельницького на перемир’я. Вимоги гетьмана були досить скромні та стосувалися тільки Київського воєводства: скасувати в цьому воєводстві унію, в сенаті надати місце православному митрополитові, щоб воєвода й каштелян київські були православні, заборонити у воєводстві мешкати єзуїтам, князя Ярему Вишневецького як автора війни позбавити титулу коронного гетьмана.

Умови мали бути виконані до православного свята Трійці, а після цього переговори планували продовжити, причому Богдан Хмельницький обіцяв польській стороні повернути полонених взамін на Чаплінського. На «несмачній та небезпечній переяславській гостині» було узгоджено демаркаційну лінію, означену ріками Прип’ять, Горинь, а також містом Кам’янець-Подільський.

ПОРАДНИК КОРОЛЮ ТА ГЕТЬМАНОВІ

Адам Кисіль про результати переговорів вирішив не повідомляти сенаторів, інакше війна була б неминучою. Розмовляв він лише з королем у присутності канцлера та підканцлера. Висновок для поляків, поданий Адамом Киселем, був безперечним: Богдан Хмельницький неспроможний стримати повсталих. Загроза громадянської війни, що ось- ось могла спалахнути, негативно вплинула на здоров’я Адама Киселя, й він тривалий час відпочивав і лікувався у Гощі, а до Богдана Хмельницького на переговори їздив посол Смяровський.

Як відомо, Переяславська угода так і не була втілена в життя. Однак один її пункт польський король виконав: київським воєводою став православний, а саме — Адам Кисіль. Виконання Зборівського договору теж важким тягарем лягло на плечі Адама Киселя. Він став офіційним посередником між урядом Речі Посполитої та козацтвом, представником найвищої польської влади на козацькій території. У київський замок до Адама Киселя неодноразово за порадою приїжджав Богдан Хмельницький. Аж до кінця 1650 року панувало повне порозуміння між гетьманом і комісарами, хоча ситуація була досить напружена. Шляхта поверталася у свої володіння й важко карала повсталих селян. Організовувалися заколоти проти самого Богдана Хмельницького. Добрим порадником у цій складній ситуації як королеві, так і козацькому гетьманові, став саме київський воєвода Адам Кисіль. Ще наприкінці 1649 року Богдан Хмельницький зібрався був виступити повсюдно проти простого люду, аби вгамувати тих, кому не подобалося примирення зі шляхтою. Одначе Адам Кисіль відвернув гетьмана від цього, запевнивши, що за таких обставин «настала б війна, війна за віру, а до чого вона могла б призвести, свідчать недавнішні жахливі наслідки». Разом з тим Адам Кисіль застерігав польського короля Яна Казимира, що Богдан Хмельницький має союз з Ордою, що простий український люд дуже ненавидить панів і в будь-яку мить готовий до війни. Саме Адам Кисіль попередив короля про важкі наслідки, якщо Військо Запорозьке піде під протекторат Москви. В тому ж 1650 році сенатор просив Яна Казимира, аби він змусив шляхтичів не переслідувати козацтво та повсталих селян. Наостанок Адам Кисіль додавав: «Я тут, ризикуючи життям, несу весь тягар, а пани, що в тилу, нехай мене пошкодують, тобто нехай не видирають у хлопа все, що він має за душею».

НАВКОЛО РЕЛІГІЙНОГО ПИТАННЯ

Неймовірно важким тягарем на плечі Адама Киселя лягло виконання Зборівської угоди, особливо пункту скасування унії, як цього вимагали козаки. Звісно, така вимога угоди не могла бути виконаною. Романтично настроєна козацька старшина сподівалася на значні поступки з боку короля й сенату, хоча це було неможливим. Адама Киселя ще в листопаді 1649 року Богдан Хмельницький попереджав: «...у випадку невиконання релігійного пункту буде велика біда». Йому вдалося переконати Богдана Хмельницького, що уніатів неможливо насильно перевести у православ’я. Гетьман виголосив після порад Адама Киселя досить важливі слова, котрі й тепер замовчуються: «Річ неподобна і тяжка когось проти волі до віри своєї притягати і у вільному королівстві поневоляти — вірити як хто хоче, це й ми від літ узнаємо, і більше не хочемо уніатам чинити перешкоди: нехай вірять, як хочуть, бо й король має різних вір людей у своїм королівстві, але всі добро церковне, здавна наше і силоміць забране, нехай нам повернуть...»

Восени 1650 року польський двір, бачачи, що Богдана Хмельницького не вдалося відправити воювати ні в Москву, ні в Туреччину, став говорити про превентивну війну з Козаччиною. Смерть канцлера Юрія Оссолінського, що проводив урядову політику стосовно православних козаків, ускладнила становище. Рішучість польських політиків стримував Адам Кисіль. У повітрі запахло великою війною. Ворогуючі сили ждали весну 1651 року. Кисіль опинився посеред двох вогнів, хоча робив усе можливе для збереження миру. У пропольських колах воєводі не вірили, вважали, що під прикриттям Речі Посполитої він проводить проукраїнську, проправославну політику. Втративши підтримку в особі канцлера Юрія Оссолінського, Адам Кисіль був по суті безпомічним, виявився непочутим у високих колах. Про цю оказію відомий історик Михайло Грушевський пише так: «Це була фатальна помилка тодішньої польської дипломатії, що не вміла оцінити послуг таких українських посередників, як Кисіль». Другою величезною помилкою, як відомо, було утримування «на козацькім фронті» провокаційних діями військ Потоцького.

НЕБЕЗПЕЧНА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ

Тривалий час Адам Кисіль був індикатором спокою в Україні. Як тільки наприкінці 1650 року він поїхав у Гощу, за ним із Києва подалася вся шляхта, гадаючи, що ось-ось має спалахнути війна. Для заспокоєння польських підданих королеві довелося видати спеціальне розпорядження.

Під час Берестецької битви на королівській раді Адам Кисіль відстоював права козацтва, тому його й відсторонили від подальших зібрань. Як відомо, пропозиції королю Яну Казимиру сенатори надавали найрізноманітніші — аж до повного знищення православної віри й Січі Запорозької.

Після Берестецької трагедії Адам Кисіль стримував розгарячілого гетьмана Миколу Потоцького під Трілісцями, а особливо коло Білої Церкви. Коли над польським військом повисла загроза й Потоцький впав у депресію, Адам Кисіль був єдиним, хто міг провести результативні переговори з Богданом Хмельницьким. 2 вересня 1651 року козацькі посли до польського табору привезли лист від Богдана Хмельницького для залагодження українсько- польського конфлікту, й прийшли вони не до Потоцького, а саме до Киселя, який підготував грунт для переговорів. «З огляду, що воєвода київський (тобто Адам Кисіль. — С.Г. ) веде нас до ласки нашої милості, ми, покладаючись на неї, відзиваємось з нашими послугами. Покажи себе ласкавим до нас, слуг твоїх, аби ми залишились при давній ласці вашої милості. Богом свідчимося, що розливання крові християнської не бажаємо і всі наші замисли в тім тільки, аби дістати втіху чимсь добрим від панів комісарів, висланих від вашої милості, та дочекати згоди під щасливим регіментом...» — писав Богдан Хмельницький Потоцькому.

Після тривалих переговорів з польського боку для укладання миру до Білої Церкви було відправлено чотирьох комісарів на чолі з Адамом Киселем. 16 вересня 1651 року посольство мало приїхати до Білої Церкви, блокованої повсталими. Вимоги поляків для козаків були надто важкі. Спалахнув бунт повсталих та військ Орди, що почували себе зрадженими козацькою старшиною. Адам Кисіль мало не поплатився життям: у нього вистрілив татарський лучник, у воєводу він тільки дивом не влучив.

Життя Адаму Киселю врятував Іван Виговський, якого на допомогу відправив Богдан Хмельницький. Деякий час Адам Кисіль вважався пропалим безвісти. Повернувся він до гетьмана Потоцького, як і інші, пограбованим — втратив цінностей і майна на 18 тисяч злотих. Козацька старшина не погодилася, укладаючи Білоцерківський мирний договір, тільки з трьома запропонованими пунктами: замість обмеження кількості реєстрового війська 12 ма тисячами домагалася не менше 20 титисяч, щоб польське військо не розквартировувалося в полкових містах, а також не зобов’язувалося виступати війною проти Орди, як цього вимагав король. Прийнявши ці три пункти Білоцерківського договору, Адам Кисіль нажив багато ворогів із числа польської шляхти, яка чомусь не бажала бачити великого компромісу щодо релігійного питання, досягнутого воєводою. Білоцерківський мирний договір, підписаний 28 вересня 1651 року, не містив колишньої категоричності щодо релігій в Україні; скасування унії козацька старшина на той час вже не вважала першочерговим питанням. Пункт 6 говорив: «Релігія грецька, котрої тримається Військо Запорозьке, має рахуватися при давніх вільностях, згідно зі старими правилами: катедри, церкви й монастирі та колегія київська. Коли хто-небудь під час нинішнього замішання щось випросив з маєтностей церковних, або під ким-небудь з духовенства, — то це не може мати ніякої ваги».

На початку 1652 року, коли стосунки між козацтвом та польськими військами загострилися, Адам Кисіль умовив Богдана Хмельницького (аби уникнути наступної кривавої сутички з королівським військом) відправити частину Війська Запорозького проти турків. Той погодився, і козацькі чайки вирушили в похід, запорожці спалили кілька надморських турецьких міст...

ВЕЛИКІ ПЕРЕДБАЧЕННЯ

Після одруження Тимофія Хмельницького з донькою молдавського правителя Лупула Розандою, в Речі Посполитій поширювалось багато чуток і домислів. Воєвода й сенатор Адам Кисіль, перебуваючи в селі Суходоли (нині на території Володимир-Волинського району Волинської області), проаналізував ситуацію й дійшов висновку, що в Яссах та Чигирині йдеться не про що інше, як про майбутні плани, й варто очікувати коли не громадянську, то закордонну війну, бо «...річ неправдоподібна, щоб, узявши господарівну, Хмельниченко вдовольнився козакуванням та питтям горілки у Суботові». Новий династичний зв’язок воєвода пропонував королеві взяти під свій протекторат, виходячи з того, що Василь Лупул — давній союзник Польщі. На думку Адама Киселя, «коли б і за Дністром, і над Дніпром запанували козаки, вже важко було б щось порадити, хіба що йти на рішучу війну: пан або пропав». Подібні переконання мав і зять Лупула Януш Радзивілл, побачивши у своїх нових родичах грунт для розв’язання українсько-польського конфлікту. Волощина, якою керував Василь Лупул, як відомо, опиралася на дві династії — Радзивіллів та Потоцьких. Передбачення Адама Киселя справдилося. Після одруження Тимофія Хмельницького постало питання, хто кого перетягне: Богдан Хмельницький Лупула до Криму, чи Лупул Хмельницького на бік Польщі.

Останні місяці життя Адама Киселя пройшли в Бересті, де відбувся відомий сейм з залагодження українсько-польського конфлікту. Разом з литовськими магнатами Янушом та Альбрехтом Радзивіллами Адам Кисіль стояв на позиції компромісу. Складне становище, в якому опинилася Річ Посполита навесні 1653 року, спонукало короля Яна Казимира звернутися до німецького імператора, зазначаючи, що катастрофа Польщі завдасть великої шкоди німецьким землям. Зв’язки Богдана Хмельницького з Москвою, Молдавією, Валахією, Царгородом, Кримом як ніколи загрожували Речі Посполитій. На червень 1653 року польський король очікував війни, в якій аж ніяк не відчував себе переможцем. У Бересті 3 травня 1653 року, під час дебатів після сейму, воєвода й сенатор Адам Кисіль помер. Поцінування його заслуг відбулося якось непомітно через складну політичну обстановку. Тіло великого дипломата було перевезено на Волинь у родовий маєток Низкиничі, де й поховано в підземеллі Свято-Успенської церкви, котра була споруджена на кошти воєводи.

Як зазначається в щоденнику Альбрехта Радзивілла, Адам Кисіль до кінця залишився речником компромісу, і смерть його виявилася непомітною, бо на компроміс тоді, у 1653 році, польський король йти не збирався, а шляхта як така мала досить кволий голос.

Постать Адама Киселя в історії ХVII століття символізувала, в який спосіб українсько- білоруська шляхта намагалася розв’язати національне питання. На жаль, час парламентарної боротьби минув. Шляхта, почування якої Адам Кисіль відстоював, перетворилася на плебс, а тому сміливий сенатор відчув свою непотрібність. До важкого морального стану додалися фізичні недуги. Вимучений подагрою, визначний дипломат ХVII століття помер. Роль Адама Киселя так і залишилася належно не оціненою. Українці й поляки, котрі хотіли розв’язати міжнаціональні конфлікти тільки з допомогою сили та революційних перетворень, в особі Адама Киселя бачили великого хитруна, з яким поводилися досить обережно й навіть підступно. Через два тижні після смерті Адама Киселя папський нунцій сказав польському королеві: «Він жив так, що не можна було довести його вини, — тільки завжди був під підозрою і всіма своїми виправданнями не міг змусити вірити в його щирість. Він був греко-руської віри, хвалив римсько-католицьку віру і спротивлявся унії. Похоронну службу по ньому правили в православних та католицьких храмах».

Славетна постать Адама Киселя сьогодні як ніколи потребує уваги. Пошуки порозуміння між двома могутніми націями Речі Посполитої — поляками та українцями — були в основі діяльності Адама Киселя. Він неодноразово твердив, як на засіданнях сейму, так і на радах козацтва, що міжнаціональна ворожнеча призведе до розпаду єдиної держави (що й сталося незабаром — через рік по його смерті), а пізніше — до втрати Річчю Посполитою державності (котре й спіткало її через століття).




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Поява половців у середині XI ст. у причорноморських степах на багато десятиліть загострила ситуацію в південноруському регіоні, проте поступово, починаючи з перших десятиліть XII ст., у стосунках Русі зі степовим світом створилися умови для співіснування і взаємодії. Цьому значно сприяли і заходи південноруських князів, спрямовані на зміцнення позицій Русі на півдні. Причому, крім широкомасштабних воєнних акцій у степах, побудови нових фортифікаційних укріплень на кордоні зі степом, важливе значення мало виникнення своєрідної прикордонної буферної зони.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka