Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Мстислав Удатний

Котляр М. Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава.— К.: Україна, 1996.-240с.

У наш час прийнято вважати, що «Слово» написане 1187 або 1188 р. Тому історики шукали князя на ім'я Мстислав серед сучасників Романа Мстиславича, що в 1187 і 1188 рр. княжив у Володимирі Волинському. Багато років тому мною була висловлена думка, що звернення «Слова» до Романа як переможця половців не можна датувати 1187 р.: свої знамениті походи у Половецький степ він здійснив у 1197—1198, 1202 і 1204 РР.

Досі літературознавці та історики не дійшли єдиної думки, хто був той Мстислав. Висувались кандидатури його брата в перших Мстислава Ярославича пересопницького та іншого родича — Мстислава Всеволодича городенського. Однак ні той, ні інший не відзначилися у боротьбі з ворогами Русі. Доводиться визнати, що пошуки відважного й переможного Мстислава на політичній карті Русі 1187—1188 рр. не можуть привести до успіху. На руських землях того часу просто не було сильного й авторитетного князя з таким ім'ям, за винятком хіба що Мстислава Ростиславича смоленського. Однак останнього неможливо поставити поряд із Романом, настільки різними географічне та хронологічно були їхні дії та прагнення.

Якщо виходити з тексту спільного звернення «Слова» до Романа і Мстислава, то слід думати, що й під останнім автор мав на увазі воїна й полководця, рівного волинському князеві, переможця половців і литви, проводиря закутої в залізо дружини, під важкими кроками коней якої двигтіла земля. Не варто доводити, що дрібні пересопницький і городенський князьки, участь яких у походах на кочовиків південних степів і балтські народи не засвідчена жодним джерелом, ніякою мірою не могли відповідати піднесеній характеристиці «Слова».

Встановлено, що у зверненні «Слова о полку Ігоревім» Роман зображений у часи його найвищої могутності, приблизно в 1199— 1205 рр., коли він дійсно став рівнею таким князям, як Всеволод суздальський, Рюрик київський та Ярослав галицький, у товаристві яких його згадано. 1199 р. Роман Мстиславич об'єднує під своєю владою Галицьке й Волинське князівства, зробивши столицею Галич. У ці роки Роман здійснює переможні походи на половців, захоплює на час Київ, вершить долі міжусобної боротьби в Польщі. Нарешті, до зими 1197—1198 рр. відноситься єдиний, зафіксований у Київському літописі, вдалий похід Романа на ятвягів. Оскільки «Слово» спільно звертається до Романа і Мстислава, то, на мою думку, слід шукати останнього не поруч із Романом, пересічним волинським князем, яким той був у 1187—1188 рр., а поблизу Романа — могутнього галицько-волинського великого князя 1199—1205 рр. Ось тут серед сучасних Романові князів помітно виділяється колоритна постать Мстислава Мстиславича, якого сучасники прозвали Удатним за воєнні звитяги й вдалу князівську кар'єру.

Мстислав був сином одного з членів династії смоленських Ростиславичів — Мстислава Хороброго, що княжив спочатку у Білгороді в Київській землі, а потім у Новгороді Великому. Матір'ю нашого героя була, найімовірніше, одна з дочок Ярослава Володимировича галицького. Народився Мстислав Удатний на початку 1170-х рр. Щоб забезпечити мир з половцями, батько одружив його з дочкою сильного хана Котяна.

Уперше на сторінках літописів Мстислав Мсткславич з'являється під 1193 р., коли він, об 'єднавши зусилля з братом у перших Ростиславом Рюриковичем, на заклик союзних Русі чорних клобуків іде на половців. Перша проба меча виявилась вдалою, й Київський літопис урочисто відзначив: «І ополоннлись (захопили полонених) Ростислав і чорні клобуки худобою й кіньми, і рабами, і колодників (руських людей, що страждали у половецькому полоні) багато захопили, княжичів їхніх (половецьких) і добрих мужів (знать) взяли».

1196 р. дядько Мстислава Рюрик Ростиславич посварився з Романом Мстиславичем, своїм зятем. Вірний родинному обов'язку Мстислав підтримав Рюрика. Навряд чи це сприяло його князівській кар'єрі, бо Роман не забував звичайно таких речей. І дійсно, аж до смерті Романа (1205) Мстислав не зміг здобути жодного міста чи волості. Лише 1207 р. він одержав від Рюрика, в той час київського князя, місто Торопець із волостю в Смоленській землі —• в нагороду за те, що успішно захистив від чернігівських Ольговичів південне місто Торчеськ.

Боротьбу з половецькими ханами Мстислав продовжив 1204 р. Суздальський літопис розповідає, що тоді він узяв участь у великому поході об'єднаного руського війська проти кочовиків: «Ходили руські князі на половців: Рюрик київський, Ярослав переяславський, великого князя Всеволода (суздальського) син, Роман галицький і Мстиславич (Мстислав). Була тоді зима люта, і в половців була скрута велика...! взяли руські князі багато полонених, і стада їхні зайняли, і повернулися додому з полоном великим».

1209 р. Мстислав перебирається із глухого Торопця до Новгорода Великого. На той час новгородське могутнє боярство вже давно само вибирало собі князів. Досвідчені боярські політики побачили в скромному торопецькому князькові мужнього воїна і талановитого полководця. Вони, крім того, розгледіли в ньому простувату, прямодушну, не здатну до мудрих політичних комбінацій людину. Саме такий князь відповідав вимогам, які вже близько ста років ставили боярські олігархи перед кожним претендентом на почесний новгородський стіл. Обираючи Мстислава Мстиславича у князі, новгородські бояри виходили, мабуть, найперше з його успішних дій проти половців. У 1209 р. на Русі навряд чи знайшовся б полководець, що зміг би зрівнятися з маленьким удільним князем Торопця заслугами в боях із страшними кочовиками південноруських степів. А Новгороду тоді загрожували угро-фінські племена чуді. Тільки-но сівши на новгородський престол, Мстислав узявся за організацію походів проти них. Новгородський літопис відзначив кілька походів Мстислава до Чудської землі (нині Естонії). Під 1212 р. читаємо: «Ходив Мстислав на чудь... з новгородцями, і багато людей захопив і худоби незліченну кількість привів. Потім же, на зиму, пішов князь Мстислав з новгородцями на чудське місто, що зветься Ведмежа Голова, села к пограбував, і прийшов до міста, і поклонилася чудь князеві, і данину на них узяв (Мстислав), і повернулись всі здоровими».

Чудь відповідала несподіваними й тому небезпечними наскоками на західні новгородські землі. Ледве минуло два роки, як, за свідченнями того ж Новгородського літопису, «пішов князь Мстислав з новгородцями на чудь, крізь землю чудську, до моря, села їх пограбував і укріплення їх узяв, і став під містом Горобином». Чудь змушена була знову сплатити велику данину, дві третини якої Мстислав віддав новгородцям, а третину взяв собі з дружиною. Ці перемоги над давнім і найбільш серйозним тоді ворогом Новгородської республіки принесли князеві славу й високий авторитет. Саме тому Мстиславові пощастило просидіти на хиткому новгородському столі десять років і піти звідти з власної волі, а не бути вигнаним, як абсолютна більшість його попередників і наступників. Переконаний, що саме ці прославлені на Русі походи Мстислава до Прибалтики мав на увазі співець «Слова», звеличуючи перемоги його й Романа над Литвою. Річ у тому, що в ті часи руські літописці нерідко називали збірним найменням литви взагалі населення Прибалтики і серед них чудь і естів. Наприклад, під 1213 р. в кількох літописних ізводах можна прочитати: «У Петрове говіння наїхала безбожна литва на Псков і спалила його». Зіставлення цього уривка з датованим тим самим роком повідомленням середньовічного хроніста Генріха Латвійського про напад естів під проводом Лембіта на Псков довело, що в даному випадку літописці назвали естів «Литвою». Виходячи з літописного контексту й географії воєнних дій, можна твердити, що про естів говориться і в статті 1210 р. Новгородського літопису: «Новгородці наздогнали литву в Ходиницях, побили її з князем Володимиром і посадником Твердиславом». Отже, слід вважати, що в уяві сучасників Мстислав Удатний підкоряв «литву», а це відповідає зверненню «Слова» до нього.

Поступово наш герой зажив великої популярності на Русі. До його слова прислухались інші володарі.. В 1212 р. тодішній київський князь Всеволод Чермний (Рудий) з чернігівських Ольговичів образив його рідню Ростиславичів і почав виганяти їх з Руської землі. Тоді Мстислав на чолі кінної дружини здійснив стрімкий марш на Київ, вигнав звідти Всеволода Чермного й посадив на престол (після проміжного і недовгого князювання в Києві Інгвара Ярослазича) свого брата в перших Мстислава Романовича. Сам Мстислав Удатний узяв собі володіння («часть») в південній Руській землі —м. Торчеськ у Пороссі. Починаючи з 1215 р. Мстислав докладає зусиль до заволодіння Галичем. Його давно вже тягнуло на західні окраїни Русі. Але недосвідчений у міжкнязівських політичних комбінаціях, грубуватий рубака й рицар, він не підготував належного ґрунту для утвердження на одному з головних престолів Давньоруської держави. На початку 1215 р. він за власною волею залишив новгородське княжіння й подав ся на південний захід, сподіваючись дістати в угорського короля (під владою якого була тоді Галицька земля) Галич. Про це дізнаємося з пізнього Воскресенського літопису, якому в даному разі є підстави довіряти: «Вийшов із Новгорода Мстислав Мстиславич... пішов до короля в Галич просити собі в нього Галич». Та на шляху туди він довідався, що король Бела встиг посадити в Галичі свого сина.

Мстислав опинився в скрутному й непевному становищі, пішовши з Новгорода і не здобувши Галича. Він близько року провів у Південній Русі, не знати й де. Однак узагалі-то дуже мінливі новгородці не забули свого доблесного князя, що водив їхню рать у переможні походи, й покликали його назад, коли «закоторились» (посварились) із новим князем Ярославом Всеволодичем суздальським. «Печаль й вопль» новгородців зворушили суворе серце Мстислава — а може, безземельному тоді князеві хотілось десь притулити голову? Мстислав діяв швидко й рішуче. У лютому 1216 р. несподіваним нападом захопив Новгород і посадника князя Ярослава — Хота Григоровича з адміністрацією. А потім Мстислав увійшов у союз із ростовським князем Костянтином Всеволодичем, пообіцявши посадити того у Владимир-на-Клязьмі.

21 квітня 1216 р. Мстислав із Костянтином дали генеральну битву братам останнього —Ярославу та Юрію Всеволодичам. Ця битва на р. Липиці вважається однією з наймасштабніших і найзнаменитіших в історії Східної Європи часів середньовіччя. Літописи, і серед них Новгородський перший молодшого ізводу, докладно описали бойовище, в якому «пішли сини на батьків, батьки на синів, брат на брата». А Никонівський літописець із захопленням розповідає, як «Мстислав Мстиславич із своїми полками тричі проїхав крізь полки Юрія і Ярослава, і був сам міцний і мужній, і велику силу мав і ретельність, а в руці мав сокиру й рубав нещадно». Чим-чим, а бойовою сокирою наш герой умів діяти, як ніхто. Далеко гірше стояла в нього справа, коли доводилось виступати в ролі державного діяча й політика, сідати за стіл переговорів з іншими князями.

Вигравши Липицьку битву й посадивши Костянтина Всеволодича на суздальський стіл, Мстислав навіщось (джерела про це мовчать) поїхав до Києва, але незабаром повернувся до Новгорода. Галич манив і вабив його. Він засилає туди вивідувачів, які доносять, що значна частина бояр бажає бачити його своїм князем. 1218 р. Мстислав урочисто попрощався з новгородцями, про що зворушливо повідав місцевий літописець: «Кланяюсь я святій Софії і гробові батька свого, і вам! Хочу пошукати Галича, а вас не забуду, і дай Боже лягти мені поруч батька мого в святій Софії!» Він не схилився на умовляння новгородського віча залишитись князем, хоча ще кілька місяців провів у місті. Замість себе він порекомендував свого родича, сина Мстислава Романовича київського Всеволода.

1219 р. Мстислав Удатний нарешті вибрався у похід на Галич. Перед тим він увійшов у зносини з польським князем Лешком Білим і заручився його підтримкою. Прихильна до нього боярська партія протиставила його угорському королевичу Коломану, що був нав'язаний галичанам королем. Інше боярське угруповання послало за Данилом Романовичем, але той, за словами Галицько-Волинського літопису, «не встиг приїхати». Мстислав сів на галицькому престолі. Майже десятилітнє князювання Мстислава у Галичі не принесло йому особливих лаврів. Спершу він зробив (певно, за порадою когось із свого оточення) розумний політичний крок: віддав дочку Анну за Данила, сполучивши таким чином династичним шлюбом Галичину й Волинь. Однак дуже швидко він потрапив під вплив і владу бояр, поступово перетворився на маріонетку. Бояри, побоюючись, що врешті-решт Данило, законний спадкоємець галицького столу, вокняжиться в Галичі й придушить їх, зуміли посварити з ним Мстислава. Як і раніше, він був непереможним на полі бою й безпорадним у політиці. Кінець його князювання в Галичі був сумним. Мстислав неодноразово відбивав напади угорського війська. На початку 1227 р. сам угорський король Андрій з великим військом підступив до галицького міста Звенигорода. Мстислав попросив Данила підтримати його, і зять прийшов на допомогу. Галицький літописець лаконічно сповіщає, що «Мстислав бився з ними (уграми) й переміг їх, і переслідував їх до королівського табору, нищачи їх... Король збентежився й пішов без затримки з цієї (Галицької) землі... Король був знесилений» і опинився в скрутному становищі. Його врятував довірений радник Мстислава боярин Судислав, лютий ворог Данила, що відмовив Мстислава він переслідування розбитого ворога.

Схилившись на умовляння Судислава й інших боярських олігархів, Мстислав поступився Галичем... тільки-но розбитим ним уграм. Він видав дочку Марію за угорського королевича, теж Андрія, й віддав йому Галич. А сам поїхав у належний йому Торчеськ, де й помер 1228 р. Перед смертю, якщо вірити галицькому книжникові, Мстислав велів переказати Данилові: «Сину! Завинив я перед тобою, що не дав тобі Галича, а дав іноплеменникові за порадою брехливого Судислава —ошукав він мене».

Данилові Романовичу від того запізнілого каяття було не легше. Та він з новими силами заходився відвойовувати Галич і Галицьку землю в угрів та ворожих йому бояр. Перед ним лежав довгий шлях тривалістю в десять років, однак він подолав його й підняв свою хоругву на Німецьких воротах Галича й сів на стіл свого батька Романа.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Мірилом розвитку суспільної свідомості, а також показником адаптованості як окремої соціальної страти, так і соціуму в цілому до існуючих соціально-політичних реалій є притаманна їм система цінностей, в якій концентрується весь спектр бажань і устремлінь, установок, цілей і проектів, нормативів поведінки, ідейних переконань тощо. Саме вона вирішальним чином впливає на усталення певної моделі світосприйняття на певному хронологічному відрізку часу.

Па сьогодні в історіографії досить міцно утвердилася думка щодо оформлення цінностей козацької громади в певну ментально-світоглядну систем десь у 60-70-x рр. XVI ст., тобто в часи конституювання козацтва як стану та інституювання його державно-політичної організації Запорозької Січі. Натомість оприлюднені нещодавно факти козацької активності на порубіжжі Литовсько-руської держави на зламі XV-XVI ст. як комплексу дій цілком свідомо орієнтованої спільноти дають підстави переглянути усталений погляд на цю проблему.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka