Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 12 грудня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Кава по-турецьки, по-віденськи чи по-українськи?

Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба \В.Горобець, Т.Чухліб, Київ, "Наукова думка", 2004р.- 310 с.

Якби якась соціологічна служба провела дослідження в усіх країнах світу щодо визначення найуживанішого представниками різних народів напою, то на одному з чільних місць, а можливо, й на першому, опинилася б кава. Більшість «кавоманів» знає, що їх улюблений напій потрапив до Європи зі Сходу та Африки, але на питання, яким чином він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише окремі ерудити. А відбулося це не так вже й давно, всього 320 років тому, під час останньої спроби Османської держави — однієї з наймогутніших тогочасних імперій — підкорити Європу.

У липні 1683 р. понад двохсоттисячне військо великого турецького візиря Кари-Мустафи за наказом турецького султана Мегмеда IV обложило столицю Австрійської імперії місто Відень, оборона якого складалася з 16 тисяч вояків графа Штаргемберга та 6 тисяч місцевих жителів. Після багатотижневої облоги в місті почався голод та виникли епідемії. Турецька артилерія спричинила численні пожежі. Серед віденців поширювалися розпач і паніка. Кур'єри, яких час від часу відряджали по допомогу, з різних причин не діставалися місця призначення. А тому Штаргемберг вирішив направити з листами про допомогу до австрійського імператора Леопольда І та князя Лотаринзького Карла когось із місцевих жителів, який знав би турецьку мову та звичаї й зумів пробратися через турецькі кордони. Вибір впав на одного з пересічних жителів австрійської столиці, такого собі Юрія-Франца Кульчицького, який відповідав переліченим критеріям.

Щоб зрозуміти важливість місії Кульчицького, процитуємо текст одного з листів, які той мав передати австрійському імператорові: «Високодостойний, наймогутнїший, непереможний Римсь кий Цісарю й королю Мадярщини і Чехії... Ми ризикуємо, однак сподіваємося, що цього разу нам пощастить більше, ніж з попередніми листами, які перехопив ворог і один з них стрілою знову «полетів» до міста. Не можемо описати, якою силою наші обороняли передмістя і будинки, до яких вже в перший день облоги ворог став аж на 60 кроків перед мурами. Наші люди билися дуже хоробро, але тепер ворог зі своїми мінами вже стоїть перед мурами, а ми не маємо ні гранат, ні відповідної зброї, ні вишколених вояків, яких тепер нам так не вистачає... Команда оборонців з дня на день зменшується. В списках, які ми отримали вчора, знаходимо 1 902 мертвих і поранених... червінка (хвороба. — Авт.) панує між вояками і громадянами. Де князь Лотаринзький тепер не знаємо, бо ми не дістали жодної відповіді на численні листи, які до нього написали, адже зв'язок перерваний...»

Переодягнувшись у турецьку одіж, Кульчицький разом зі своїм товаришем Михайловичем вночі 13 серпня пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню (щоб не викликати підозри), сміливо рушив поміж ворожими шатрами. Лише одного разу їх зупинив турецький офіцер-ага, запитавши, хто вони і звідки. На це винахідливий Кульчицький рішуче відказав, що він є турецьким купцем і займається постачанням провіанту для армії султана, а зараз простує за виноградом. Ага повірив переодягненому віденцю і навіть запросив його разом із супутником погрітися до свого шатра. Проте найбільша небезпека чатувала на Ю. Кульчицького та його супутника там, де вони на неї зовсім не чекали: в одному з придунайських сіл їх прийняли за справжніх турків і ледве не вбили.

Переправившись через Дунай, 15 серпня посланці були вже на прийомі у князя Карла, який відразу відписав оборонцям Відня, що він готується до битви з турками і незабаром прийде з 70-ти-сячним військом на допомогу. Не без пригод доставив Кульчицький лист князя в оточене місто, чим викликав велику радість серед гарнізону і міщан, які з подвійною енергією почали обороняти фортечні мури.

Невдовзі й справді війська князя Лотаринзького об'єдналися з польською армією Яна III Собеського та прийшли на допомогу гарнізону і місцевим жителям Відня. Битва, що відбулася 12 вересня, закінчилась блискучою перемогою. Ю. Кульчицький за свої заслуги перед містом був щедро винагороджений: комендант вручив йому певну суму грошей та надав у власність будинок в одному з віденських районів. Окрім того, 10 січня 1684 р. він був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора та отримав посаду «цісарського придворного кур'єра» у Туреччині.

Ким же був і звідки походив один з найвідоміших героїв віденських подій, яким, до речі, можемо пишатися і ми, українці? Адже народився Юрій Кульчицький близько 1640 р. у невеличкому західноукраїнському селі Кульчиці-Шляхотські, що коло Самбора на Львівщині. За походженням він був із шляхетського православного «руського» роду Кульчицьких-Шелестовичів, які мали власний герб «Сас». Очевидно, вже його батько під тиском різних обставин перейшов з православ'я в католицизм. Про це свідчить друге ім'я Кульчицького — Франц. Про дитячі та юнацькі роки віденського героя майже нічого не відомо. Окремі дослідники стверджують, що ще в молоді роки (близько 1660 р.) Юрій подався до Запорозької Січі, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим. Під час одного з них він потрапив до турецького полону, а через деякий час звідти його викупили купці з Белграда. Так на початку 70-х років XVII ст. він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торговельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході. Документи свідчать, що коли у 1678 р. турецька влада звинуватила купців компанії у шпигунстві проти султана і виселила їх з Белграда, Кульчицький, заявивши про своє польське підданство, уник репресій. Тим не менш у переддень облоги турками австрійської столиці Ю. Кульчицький вже проживав у одному з районів Відня, що звався Леопольдштат. З початком облоги Відня турками він вступив до ополченського загону добровольців під проводом капітана Амброзія Франка.

«А при чому тут кава?» — спитає допитливий читач. Річ у тому, що вдячні віденці (згідно з іншою версією, це зробив сам король Ян III Собеський) дозволили Кульчицькому забрати з обозу візиря Кари-Мустафи всі запаси зерен кави (близько 300 мішків). Турецький воєначальник возив їх з собою у великій кількості, щоб зігрівати тіла й душі своїх воїнів перед битвами. Австрійці ж не вміли готувати з цих невідомих їм зерен напій, та й взагалі вважали недостойним вживати їх у будь-якому вигляді.

Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його мудрій голові виникла геніальна, як потім виявилося, думка не лише відкрити першу кав'ярню у Відні, а й зробити кавовий напій більш уживаним і доступним не тільки в Австрії, айв усій Європі. Адже до цього часу кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з'явилася знаменита кава по-віденськи.

Спочатку Кульчицький розносив каву по вулицях міста у горнятках на таці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав'яр ню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців. Через деякий час за сприяння підприємливого українця в багатьох куточках міста почали діяти подібні заклади, а Ю. Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Його олійний портрет довгий час висів на чільному місці у приміщенні, де вони час від часу збиралися для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав'ярів було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організатору «кав'ярського руху» Кульчицькому привілею — «ліцензії» на відкриття кав'ярні.

Задля привернення відвідувачів Кульчицький застосовував різні методи, зокрема обслуговував своїх гостей, одягнувшись, як свідчать очевидці, у «фантастично багатий одяг». Недарма у його кав'ярні можна було зустріти багатьох представників вищих станів міста, які довгий час не могли звикнути до міцного напою, а втім приходили вдовольнити свою зацікавленість особою господаря.

Цікаво, що польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем із Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 р. у Відні та Зальцбурзі. Вона без перебільшення стала справжнім «бестселером», нею зачитувалося багато поколінь вдячних австрійців. В оригіналі книжка нашого земляка мала назву Wahrchafte Erzaelung, welcher Gestalt in der aengstichen turk. Belagerung etc. Durch das Feindlich Lager gedrungen, und die erste Kundschaft zuruck gebracht worden» (Wien und Saltzburg: I.B. Mayr, 1684). Визначну роль Ю. Кульчицького у подіях 1683 р. описано також у брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», що вийшла 1684 р. у Гамбурзі.

Кульчицький був одружений з Леопольдиною Мейєр (за іншими даними — Марією Уршулею), яка, очевидно, була австрійкою за походженням. У 1683 р. вона лікувала свого чоловіка від ран, які він отримав під час битви з турками 12 вересня. Очевидно, вони мали нащадків, адже дім-кав'ярня Кульчицького перейшла до когось з них. Помер герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав'ярень 20 лютого 1694 р. від сухот у 54-річному віці. Його було поховано з великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

Австрійці пам'ятають і шанують українця, бо саме йому завдячують славою відомої на весь світ віденської кави. Ще у 1862 р. одну з віденських вулиць було названо на честь Юрія-Франца Кульчицького — Kolschitzkygasse. До цього часу у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав'ярня з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а в 1885 р. на кошти місцевого кав'ярни ка Карла Цвіріни на одному з наріжних будинків по вулиці імені Ю.-Ф. Кульчицького було встановлено бронзову скульптуру роботи відомого скульптора Емануїла Пендля. Це одягнутий в турецький стрій козак-галичанин на повний зріст, який в лівій руці тримає тацю з невеличкими філіжанками кави. У ногах бронзового Кульчицького турецькі трофеї — хоругви з півмісяцями, криві шаблі та бунчуки. Серед них в'ються лаврові гілочки з листками на честь подвигу одного з героїв перемоги над турками під Віднем 1683 р., який до того ж відкрив для європейців такий духмяний і смачний напій.

Кава по-віденськи (чи все ж таки по-українськи?) вабить любителів цього напою в усіх куточках світу запашною і майже «наркотичною» магією, що й триста років тому зачаровувала віденців у знаменитій кав'ярні Кульчицького.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Не оглядаючись на труднощі й перші вісті з України, які промовляли за тим, що німці на створення українських збройних сил не підуть, Українське Представництво в Хорватії таки створило Український Полк, який носив хорватський однострій, але мав українську відзнаку й український стяг. Представник наказав заприсяження Полка на вірність Україні, що й відбулося дуже урочисто в місяці грудні 1941 р. на підніжжях Козара-Планіни.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka