Юрій Гаврилюк

Найголовнішим містом у середній течії Бугу було Берестя. У хроніці німецького єпископа Титмара Мерзебургского (пом. в 1018 р.) згадується близько 1013 р. – на той час воно було захоплене польським князем Болеславом Хоробрим. Боротьба, що припадала на кінець Х і початок ХІ століття, за так звані червенські міста й Берестя закінчилася остаточним приєднанням цих територій Ярославом Мудрим. Установлений тоді русько-польский кордон протримався до половини XІ століття, гарантуючи інтеграцію підляшського регіону з Руссю в культурній і релігійній площині.

Археологи також стверджують, що метрика дрогичинського (Дрогичин-над-Бугом - другий після Берестя міський центр надбужанських земель.) городища також сягає першої половини XІ, хоча руське поселення існувало тут вже кілька століть. З їхніх досліджень випливає: що в VІ-І ст., тобто перед входженням території Підляшшя до складу Руської держави, так і в X-XІ в. воно було колонізовано населенням північно-західної України, в основному з Волині, безумовно, з домішкою населення з Полісся.

Характер етнічних і культурних зв'язків виникав із самого положення регіону, ізольованого від північного сходу поясом пущ і боліт, відкритого, однак, для проникнення колоністів з південно-східної сторони. З кінця Х ст. цей район став північно-західним форпостом київського князівства, важливим стратегічним пунктом як політичних, так і господарських відносин Русі із сусідами. Тут також сходилися водні й сухопутні шляхи, що з'єднують Київ і Волинь із польськими землями (Мазовією, Помор'ям, Великою Польщею) і балтійськими (Пруссією, Ятвягією, Литвою). Служили вони не тільки для торговельного обміну, але й для військових походів, особливо проти ятвягів. Власне перша згадка Руського літопису, що стосується до Підляшшя, інформує про похід київського князя Володимира Великого на ятвягів в 983 р. За припущенням деяких істориків, наприклад, Юзефа Ярошевича (1793-1860), городища в Дрогичині, Мірошнику, Брянську й Більску були закладені князем Ярославом Мудрим під час походу проти ятвягів, що відбувся в 1038 р.

До половини XІІ в. Дрогичин і Брест належали безпосередньо київському князівству. Так, наприкінці XІ в. серед волостей київської землі бачимо також регіон над серединним Бугом, відзначений у Руському літописі через використання назви головного міста на цій території - Берестя. По своєму географічному положенню він був відкритий для близьких контактів як з Волинню, так і з Києвом. Дійсно, відома завдяки археологічним і етнографічним дослідженням, матеріальна й духовна культура місцевого населення вказує на більше близькі етнічні зв'язки з Волинню, хоча перші літописні згадки про Брест з'являються при описі подій, пов'язаних з Києвом, поміщаючи це місто на головному шляху, що веде з руської столиці до Польщі. Такий, власне, характер має перша згадка в Руському літописі: тікаючи після остаточної поразки у кривавій боротьбі з Ярославом Мудрим за київський престол (1019 р.), Святополк Ярополкович дістався Берестя, а відтіля втік у ляську землю.

Брест належав до київських володінь ще на початку великокняжіння Всеволода Олеговича. В 1142 році великий князь київський Всеволод Олегович нагородив своїх братів і кузенів, що сприяли йому в боротьбі за владу в столиці Русі. Він дає їм міста - Берестя і Дрогичин, Чарторийськ і Клецьк... Після смерті Всеволода Олеговича в 1146 році, коли київський престол зайняв син Мстислава Великого Ізяслав, Брест і Дрогичин стали частиною його волинської вотчини. Дрогичин, місто багаторазово згадуване у руських літописах, привертало до себе увагу багатьох дослідників історії, не пов'язаних своїм походженням з Підляшшям. Одним з них був російський археолог Микола Авенаріус, який свої дослідження в Дрогичині й взагалі в Більському повіті проводив в 1886-1888 р.

Авенаріус зібрав величезну колекцію - понад тисячу предметів, знайдених на території древнього міста або отриманих від жителів Дрогичина. Крім предметів побуту, зброї й прикрас, перебували в ній також кам'яні, олов'яні й бронзові хрестики (деякі аналогічні XІІ-XІІ ст.., знайденим у Володимирові Волинському), а також олов'яні пломби. Авенаріус знайшов близько 900 таких пломб, з яких 700 відправив в Імператорську Археологічну Комісію, а інші роздав "різним аматорам". На пломбах перебували букви кирилиці, хрести різноманітної форми, зображення руки, руки з мечем, голови в шоломі, людської фігури, орла й т.д.

Знайдені тут олов'яні пломби-печатки, що мають сліди шнура від печаток, привішених до документів, відрізняються меншими розмірами й недбалим виконанням. На обох сторонах пломб присутні різноманітні зображення й знаки, серед них багато букв руського алфавіту. Одна четверта частина - це князівські знаки з XІ-XІІ ст., аналогічні знакам на монетах, печатках, бойових знаках і т.д. Інші знаки могли належати купцям і боярам. Не всі знаки на пресах-пломбах були розшифровані, однак можемо відзначити декотрих князів, які висилали свої товари через митницю в Дрогичині. Це - Всеволод Ярославович (1030-1093), Олег Святославич (розум. в 1115 р.), а також Всеволод Олегович, великий князь київський в 1139-1146 р., з фігурою якого зв'язане перше письмове згадування про Дрогичині (його пломби найчисельніші).

Предмети, що свідчать про широке поширення писемності серед руських жителів надбужанських міст, знайдені під час досліджень городища в Бересті. Найцікавішим відкриттям є буковий гребінь із вирізаними на ньому буквами руської абетки. Отут також знайдені фрагменти воскової дощечки й металева паличка для листа, металеві застібки для застібання книг і предмети, що належать, імовірно, художникові-ілюстраторові церковних книг.

Під час розкопок на території дрогичинського городища були знайдені предмети, що свідчать про духовну культуру його жителів. Найцікавіша знахідка датована кінцем XІІ в. Це кістяна рукоятка бойового ножа з написом на кирилиці "ЕЖКОВЪ НОЖЪ А ИЖЕ И УКРАДЕТЪ ПРОКЛЯТЪ БОГОМЪ".

Назва Русь закріпилася стосовно земель навколо Берестя, Дрогичина й Більська. Дуже красномовний текст договору, укладеного між великим князем литовським Ягайлом Ольгердовичем, троцьким князем Кейстутом Гедеміновичем і орденом хрестоносців. Договір цей повинен був забезпечити безпеку від набігів хрестоносців частини володінь Кейстута, а саме руский край - Волковиськ, Сураж, Дрогичин, Мірошник, Берестя, Кам'янець, а також край Гродно.