Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 24 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Зуб ру на 1905 года радует своим качеством и эффектом!
лічилка
Новини сайту

Гетьман Павло Скоропадський

Наша драматична історія ХХ століття дала змогу проявити себе когорті вождів, що назавжди, за будь-яких обставин, всупереч облудному ліберальному пашталаканню пацифістів, є орієнтиром для трудящої нації свободи і порядку. Гетьман Павло Скоропадський був одним з цих вождів.

Майбутній Гетьман народився 3 травня 1873 року в аристократичній українській родині. Виховання тривало в мілітарно-патріотичному дусі козацьких перемог і приготування до звитяг майбутнього: зі стін дідового будинку у Тростянці на малого Павла дивилися суворі, наче висечені з холодного граниту обличчя української лицарської шляхти епохи пізнього Середньовіччя, на свята лунали козацькі марші та пісні-спогади про військові походи.

1893 - Павло Скоропадський закінчує Петербурзький пажеський корпус. Етапи кар’єри: корнет гвардійського Кавалергардського полку, командир ескадрону, полковий ад’ютант. Під час війни з Японією - єсаул 3 Верхньоудинського казачого полку, командир сотні 2 Читинського полку Забайкальського казачого війська. За особисту мужність нагороджений золотою Георгієвською зброєю. Дружина Скоропадського Олександра - донька генерал-ад’ютанта П.Дурново та княгині М.Кочубей - працювала в цей час сестрою милосердя в санітарному поїзді.

25 березня 1912 року він отримав чин генерал-майора з подальшим призначенням командиром 20 Фінляндського полку, потім - Лейб-гвардії Кінного полку. Далі була Перша світова. Під час першого ж бою 6 серпня 1914 року очолюваний ним полк розбив німецьку бригаду. Рішенням Георгієвської Думи Кінної гвардії Скоропадського нагороджено вищою бойовою нагородою - орденом Святого Георгія. У 1916 році, після успішних боїв під Трисвятами на чолі 1 гвардійської кінної бригади він отримує звання генерал-лейтенанта. 1917 рік застав авторитетного в солдатських масах українця командиром 34 армійського корпусу.

Зречення царя та більшовицько-есерівська пропаганда зруйнували фронт як явище. Російські солдати дезертирували десятками тисяч, принагідно страчуючи своїх офіцерів. Високий бойовий дух тримали лише українізовані військові частини, зокрема 1 Український корпус на чолі з Павлом Скоропадським (60000 багнетів), дві козачі сердюцькі дивізії полковника В.Павленка (15000 багнетів та шабель) та 56 дивізія колишньої 8 армії. Перебравши після втечі росіян на себе всю лінію німецького фронту, дісципліновані і безжальні українські частини билися з такою шаленою мужністю, що Головнокомандуючий Російської армії генерал Лавр Корнілов офіційно визнав їх найкращими військовими підрозділами, що він ними колись командував.

Тим часом на Київ, де влада перебувала в руках Центральної Ради, сунула забільшовичена 7 російська армія, в авангарді якої перебував 2 гвардійський корпус під комісарством «скаженої самки революції» Євгєнії Бош. Армія Скоропадського, вміло перекривши залізничні лінії, кількома прицільними ударами поставила хрест на потугах червоних екстремістів. За спогадами очевидців тих славних подій відступ більшовиків нагадував панічну втечу.

Всенародна популярність Залізного Гетьмана наочно проявилася 6 жовтня 1917 року у Чигирині, де 2000 делегатів-репрезентантів 60000 козаків п’яти козацьких губерній обрали Павла Скоропадського Військовим Отаманом.

Ліберально-соціалістична Центральна Рада, яка замість створювати міцну авторитарну державу з потужною армією та вірити в народні сили займалася до болі знайомою толерантністю та злагодою, воліла віддати все всім, аби лише Україна не відновила притаманний їй статус великої держави. «Україна несоціалістична нам не потрібна!» - істерично волав з парламентської трибуни видатний гуманіст, письменник і пацифіст Винниченко. Пригадуєте нещодавні здачу ядерної зброї, Чорноморського флоту, переслідування націоналістів? Все це вже було за часів Винниченка та компанії. Ненависть виважених і толерантних інтелектуалів Центральної Ради до Павла Скоропадського засвідчила те, що майбутнього у цієї республіки немає. Історія вчить тому, що нічому не вчить.

Швидко усвідомивши профнепридатність парламентських балакунів до реальної дії, Скоропадський скликав опозиційну Українську Громаду, до складу якої входили представники націольних мілітарних об’єднань, національного бізнесу, здорова частина інтелігенції. Представники Української Громади були в силу своїх психологічних характеристик позбавлені нестямного пацифістського мазохізму, а тому знали, що Україні потрібна сильна рука. Найліпшою формою твердого національного порядку з огляду на національну традицію був Гетьманат.

Пересварена і корумпована Центральна Рада, не спроможна виконувати забов’язання згідно підписаного Брестського миру, перебувала на межі розвалу. Ренегат Винниченко навіть закликав проголосити владу Совєтов та розпочати переговори з режимом Леніна - Троцького. Рівень хаосу підсилювався з кожним днем. Настав момент дії.

24 квітня 1918 року відбулася вирішальна зустріч Павла Скоропадського з начальником штабу німецьких військ генералом Гренером. «Ви можете розраховувати в разі вдалого заколоту на сприяння німецьких військ в справі поновлення порядку... На день заколоту ми будемо дотримуватися нейтралітету...», заявив той.

29 квітня у столиці відбувся Всеукраїнський З’їзд Хліборобів. 6432 делегати постановили: «Для спасіння країни нам необхідна сильна влада, нам потрібен диктатор, згідно старовинних звичаїв - Гетьман».

Сім з половиною місяців Другого Гетьманату лишилися в пам’яті українців як період відносної стабільності та впевненості. Протягом правління Скоропадського уряд прийняв близько 400 законодавчих актів, першими з яких стали «Закон про поновлення прав приватної власності на землю та вилучення за ринковою ціною частини землі у великих землевласників з метою наділення нею малоземельних селян» і «Закон про поліпшення правового статусу та умов праці робітничого класу».

Одразу було вирішене кримське питання. Заключаючи Брестський договір делегація Центральної Ради відмовилася від Криму (вам це ні чого не нагадує?), чим викликала здивування навіть у німців. Павло Скоропадський був лаконічним: «Україна не може існувати без Криму - це буде якійсь тулуб без ніг», і добився заключення договору з Кримом про повернення його до складу України на правах автономії.

Оперативно було вирішено питання з українським флотом: дізнавшись про обрання Гетьманом Павла Скоропадського та відновленні Української держави, усі (!!!) кораблі флота, склад яких на 80% складався з українців, миттєво підняли синьо-жовті штандарти. Згодом Гетьман домігся повернення захоплених німцями кораблів та допоміжних суден.

Без зайвих розмов і нікому не потрібних референдумів Гетьман Скоропадський почав творити збройні сили. Військовим міністром було призначено колишнього командуючого 4 армією, генерала-українця Рогозу, начальником штабу - полковника Сливинського. Було прийнято закон про створення мережі середніх і вищих військових навчальних закладів, курсів перепідготовки офіцерських кадрів, готувалося відкриття Академії Генштабу. У червні 1918 сформовано Сердюцьку дивізію (5000 багнетів), почалося комплектування Особливого офіцерського корпусу, підпорядкованого персонально Гетьману. Затверджено план створення 8 піхотних корпусів та 4 кінних дивізій, для чого мав відбутися призов 85000 новобранців. Окремими родами військ стали авіація та флот.

Особлива увага приділялася відродженню козацтва. Козаків розглядали як середніх землевласників, здатних вирішити продовольчу проблему, і водночас як Національну гвардію. Згідно Гетьманського Універсалу Українське козацтво складалося з 8 кошів в межах губернії, кожен по 14 полків в межах повіту. До козачого реєстру було включено 150000 родин. На чолі Українського козацтва перебував Гетьман, йому підкорялися ним призначені кошові отамани. Отаманами призначалися найкращі військові та представники відомих козачих родин.

Наука і культура. За Гетьмана Скоропадського почалося масове відкриття українських почаькових шкіл, на базі гимназій було створено 150 державних українських середніх шкіл. Засновані нові державні університеті у Києві та Кам’янці-Подільському, приватний у Полтаві. Відкрилося Головне управління мистецтв і народної культури, Національний архів, Державна бібліотека, Галерея малювання і різьблення, Драмтеатр, Національна опера, Кобзарська і Симфонічна школи, Всеукраїнська Академія Наук і Академія мистецтв. Їх очолили вчені і діячи культури із світовим ім’ям - академік Вернадський, Олександр Кошиць, Іван Огієнко, Георгій Нарбут ...

Гетьман Скоропадський на практиці реалізував принцип соборності українських земель, повернувши до складу України Мозирський і Пінський повіти Мінської губернії, Стародубщину, українські повіти Курщини та Вороніжчини. Пам’ятаючи заповіт Гетьманів Самійла Кішки, Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького про те, що західний кордон нашої держави має, як і за часів Святослава і Володимира, проходити по Віслі, Павло Скоропадський повернув Холмщину та Підляшшя.. Були заключені договори з Грузією та Росією, встановлені політичні та військові союзи з Доном і Кубанню. Румунія визнала за нами право на південну Бесарабію. За короткий термін Українську державу офіційно визнали 30 держав, 10 з яких відкрили у Києві дипломатичні представництва. Україна ж мала власних послів чи дипмісії в 23 країнах.

Проте роль Києва як традиційного геополітичного центру слов’янської цивілізації викликала сплеск ненависті з боку як білих шовіністів, так і червоних радикалів. Денікін називав Гетьмана «другим Мазепою», а Троцький - «українським Бонапартом».

У листопаді німецькі ліві екстремісти вчинили революцію, і армійські підрозділи союзників почали готуватися до евакуації. Відчувши зміну ситуації, курс на збройне повстання взяли всі вороги Української держави: соціалісти, більшовики, монархісти. Спільними зусиллями зоологічних шовіністів-українофобів, зазомбованих більшовиками люмпенів, обдурених солодкоголосими пацифістськими центральнорадівськими гієнами козаків Гетьманат було повалено.

Текст зречення Павла Скоропадського: «Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усіх своїх зусиль, щоб вивести край з того тяжкого стану, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил впоратися з цим завданням, і нині я, згідно з обставинами, що склалися, керуючись виключно благом України, відмовляюся від влади».

26 квітня 1945 року Павло Скоропадський внаслідок отриманих поранень під час бомбардування помер. Поховано Гетьмана на кладовищі в Оберсдорфі.

Героям Слава!




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Однією з найважливіших проблем походження та формування слов'ян як великого етносу, який впливав і продовжує впливати на перебіг світової історії, залишається пошук і доведення усе нових і нових матеріальних свідчень існування слов'янської культури до нової ери. Західна і прозахідна вітчизняна наука відводить на існування слов'янської цивілізації лише останні 1,5—2 тисячі років. Ця традиція іде ще з XIX ст. Тоді археологи не мали у своєму розпорядженні артефактів, які б підтверджували глибоку давнину історії слов'янства. Тепер такі артефакти є, але сучасна офіційна наука, як і до цього, зовсім їх не сприймає. Чому? А тому, що вони вимагають докорінних змін у розумінні загальносвітових цивілізаційних процесів, виводячи на авансцену історії народ, що його західні дослідники і досі вважають другорядним і примітивним, заперечують його самобутність і твердять про його адаптативну залежність від нібито розвиненіших у минулому культур Сходу і Заходу.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka