Сергій Пархоменко, КМО МНК, www.ukrnationalism.org.ua

Мало хто знає про особливості національно-визвольної боротьби Української Повстанської Армії (УПА) на Східних теренах. Відомо більш-менш про акції упівців на Житомирщині, є згадки про організаційну роботу ОУН в Дніпропетровську, Криму й на Донбасі. Але зовсім важко уявити, що найсхіднішою територією, де точилися активні (підкреслюю – активні) бойові дії за участю українських повстанців, є ... Кубань!

В деякі речі важко повірити, важко повірити через те, що мало ми про ці речі обізнані. Про таку структуру як КОПА або Козача повстанська армія – аналог УПА на Кубані – ми досі взагалі нічого не знали. Між тим КОПА – це не міф, вона справді існувала, вона боролася проти більшовицької влади на Кубані та проти німецьких окупаційних сил, і, в різний період налічувала понад 300 бійців. І, як і у випадку з УПА, козачий повстанський рух формувався за активної участі Організації Українських Націоналістів. Ще у 1941 році, восени, коли більшовики відступали на Схід, на Кубань прибувають підпільники з Південної похідної групи, і вже у 1942 році, в жовтні, оформлюється Єйський окружний провід ОУН(Б) на чолі зі Спиридоном Ткаченком „Голубом”. Останній підтримував зв’язок із націоналістичним підпіллям у Маріуполі.

У серпні 1942 року з українського берега на Кубань було перекинуто нелегальну групу оунівців, операцією керував кубанець Петро Глек („дід Очерет”), мешканець станиці Довжанської, а вже в липні 1944 року, коли на Кубань повернулися „асвабадітєлі”, ОУН організувала десант на чолі із сотником „Шумом” (Василем Плетнем, походив зі станиці Батуринської), також на кубанський берег висадилися старшини УПА „Зорян”, „Беркут”, „Десна”, „Дніпро” (Дмитро Гречух), „Мить” (Дмитро Коваленко). Ці люди мали доправитися поїздом до Туапсе під виглядом солдат будівельної роти. Втім, до Туапсе вони не дістались, а вийшли на станції Хандиженській, і там, в горах Кавказу, вже восени того ж року постали підрозділи сотенних „Шума” (85 бійців) і „Гомона” (125), а крім них – декілька розвідувальних роїв – загалом, близька 250 осіб. Бойова структура – як і в УПА, бойове привітання – „Слава Кубані! – Слава героям!”. Проте, ані жінок, ані осіб російського походження в КОПА не брали, не брали також й осіб низько освічених (межа була не менше семи класів). Тактика КОПА була суто партизанською, повстанці, регулярно ведучи сутички з загонами НКВС або міліції, боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля, вдячні кубанці допомагали тим, що надавали харчі, одяг, іноді переховували в себе поранених. Велику роль віддавалося пропаганді: населенню роз’яснювалися причини боротьби за свободу Кубані, активно пропагувалася, зокрема, й ідея єднання з єдинокровною Україною. КОПА підтримувала зв’язок з оунівськім підпіллям на Великій Україні – через Гарячий Ключ – Канівську-Єйськ-Маріуполь-Одесу на Буковину до члена Проводу ОУН Миколи Арсенича-Березовського (псевдо – „Полковник”), а з 1947-го – до Василя Савчака (між іншим, довгий час Провідником ОУН на Східних українських землях, в тому числі –на Криму і на Кубані, був ніхто інший, як останній командувач УПА легендарний Василь Кук). Трималася КОПА аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби саморозпустилася.

Тож тепер можемо вже казати, що КОПА – це ніщо інше як бойова група Української Повстанської Армії, що воювала на найсхіднішому терені Українських Земель. Вся боротьба Козачої повстанської армії проходила у традиціях УПА з Великої України. Саме в буремні роки війни двох імперій українська нація в єдиному пориві піднялася на боротьбу, на боротьбу зовсім не за інтереси німецьких чи радянських нацистів. Піднялися українці, піднялися, як і заповідав Микола Міхновський, від гір Карпатських аж по Кавказькі! Тож пам’ятаймо завжди про звитягу українських козаків, що почувши клич бандерівської ОУН, стали під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами до лав УПА – від Вісли і аж по Кубань.