Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Монархічні прагнення Богдана Хмельницького - примха чи потреба?

Сергій ПОЛТАВЕЦЬ
журнал "Визвольний шлях", кн.16(621)

Досліджуючи джерела з історії Визвольної війни (1648-1657 рр.), ставиш собі безліч питань. І одним з них є таке: прагнення Хмельницького створити державу зі спадковою владою, що так чітко простежується вже від середини 1648 р. - це його особиста примха, а чи політична потреба?

Перед очима Хмельницького був приклад Речі Посполитої, де король (монарх) був лиш іграшкою в руках шляхти. Території польської держави була розбита на «зони впливу» заможних шляхтичів-маґнатів, які чинили політичний тиск на короля, що призводило до хаосу в державно-політичному житті.

Така ситуація не змогла задовольняти Гетьмана, який бачив усі недоліки політичної системи тогочасної Польщі. Хмельницький шляхом зміцнення та централізації влади в своїх руках намагався не допустити до такого сценарію при розбудові політичної системи України. Він не був прихильником охлюкрати традицій низового козацтва. На початку 1649 року Гетьман говорить польськ ИХ послам: «Правда то єсть, жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єст єдиновладцем і самодержцем руським»1. Це не було просто хизуванням Хмельницького, а простою констатацією доконаного факту. Говорити послам польського короля такі слова козацький гетьман міг лише маючи на те достатні підстави. Свідченням того, що влада Хмельницького була сильною, стабільною та незаперечною, є рядки анонімного автора XVII ст. Він наводить дані про те, що під час переговорів з послом Д'єрдя II Ракоці Гетьман обіцяв допомогу правителю Трансільванії лише за умови визнання його (Хмельницького) князем всієї Руської землі. Вже на початку 1649 року Хмельницький відмовляється від практики постійного кликання «чорних» рад. Місце «чорної» ради займає рада старшинська. Ю. Мицик наводить дані, які свідчать про те, що Гетьман у травні 1649 року своєю владою замінив частину полковників, у яких наче б то вийшов термін їх річного володарювання. Досить зазначити, що до цього нічого подібного не було. Мобілізація до війська проводилась згідно з універсалами Гетьмана. Всі, хто ухилявся від неї, були покарані. В цей період у свідомості населення зміцнюється впевненість у харизматичности постаті Богдана Хмельницького. Павло Алеппський у своїх «Подорожніх записках» стверджує, шо в українських церквах відправляються молебні за вшанування Гетьмана Хмельницького. Полковники у своєму листуванні з прикордонними московськими воєводами так титулують Хмельницького: «государь наший пан Богдан Хмельницький Гетьман Війська Запорізького», а пізніше пишуть так: «Божею милістю великий государь Богдан Хмельницький». Навіть Сильвестр Косов, який спершу з пересторогою ставився до збройних змагань Хмельницького з Польщею, називав Великого Гетьмана (вже після ради в Переяславі) «нашої землі начальником і повелителем».

Навіть польський король Ян Казимир у листопаді 1650 року, звертаючись до сенаторів, з обуренням говорив, що Б. Хмельницький «не допускаючи панів до маєтків, робить себе вододарем.»2

У джерелах є згадка про те, що наприкінці 1649 року в Чигирині розпочалося карбування монети, на якій були «на одному боці - меч, а на другому боці -Богданове ім'я»3. На думку І. Крип'якевича, факт карбування монети засвідчує повне унезалежнення України від Польської Корони.

Гетьман, як фактичний володар України, рішуче добивався виконання прийнятих ним рішень. В універсалах до своїх полковників Хмельницький зазначав, що той, хто посміє ослухатися його наказу, буде покараний «на горло». Отже, великий Гетьман повністю розпоряджався життям і смертю своїх підданих. А таким правом міг користуватись лише монарх. До Хмельницького ні в кого з гетьманів такого права не було. Поступово відбувався процес утвердження в свідомосте різних верств погляду на владу Гетьмана, як на владу, дану від Бога. Гетьманська влада Хмельницького попри всю схожість з владою монархів інших країн, мала свої особливості. По-перше, це не була азійська деспотія на кшталт влади московського царя; По-друге, це не була маріонеткова влада польського короля, який тільки номінальне був володарем у тогочасній Речі Посполитій, а фактично державою правило заможне шляхетство. По-третє, тогочасна соціяльна структура України-Гетьманшини суттєво відрізнялась від структури суспільства будь-якої з сусідніх країн:

а) було ліквідовано стан великих світських землевласників; б) зросла політична вага дрібної шляхти;

в) провідну ролю у політичному житті українського суспільства відігравала козацька верства;

г) підвищився політичний статус селянства, що здобуло особисту свободу, право власности на землю і право вступати до козацького стану. Український селянин цим різко відрізнявся від російського «смерда» і польської «черні»;

д) українське духовенство стало надхненником збройних звитяг українсь кого війська і мало велику ідеологічну вагу;

е) як наслідок, прискорився процес формування нової української еліти, яка, на думку В. Липинського, була тим підмурівком, на якому будувалась україн ська держава.

Утвердження монархічних рис влади Гетьмана відбувалося з певними труднощами. Особливо ускладнилось становише Хмельницького на початку весни 1650 року, коли відбувся виступ запорожців, які проголосили гетьманом Худолія. Лише після застосування сили та арешту Худолія вдалося заспокоїти Запорожжя. З погляду державного будівництва Запорожжя завжди було дестабілізуючим чинником. Хоча повстання за своєю суттю не було виступом проти влади Гетьмана, воно було спрямоване проти соціяльно-економічної політики уряду.

В березні 1651 р. у Хмельницького виникла ще одна проблема «Як повідомляв посол литовського гетьмана, старшинська рада у сво'їй більшості висловлювалась за припинення військових дій проти Польщі. У відповідь на це Хмельницький скликає 26 травня «чорну раду» (до цього моменту він її не скликав). «Чорна рада» висловилась за продовження боротьби і підтримала Гетьмана. Після цього Гетьман усунув з посад пропольськи настроєних полковників4. Завдяки такій внутрішній політиці Хмельницькому вдалося досягти зміцнення міжнароднього становища держави, зростання її ролі як суб'єкта політичних відносин у Східній та Південно-Східній Європі.

Про глибинну повагу до особи Гетьмана, його величезний авторитет серед козацтва говорив хоча б той факт, що після поразки під Берестечком рядові козаки і полковники, побоюючись розправи над Гетьманом, умовляли його не їхати 28 вересня 1651 р. до польського табору для підписання Білоцерківського договору. Козацтво вважало, що «три тисячі Потоцьких і Собєських не варті нашого добродія пана Гетьмана». Ще раз нагадаємо, шо це було після поразки українського війська під Берестечком, а, отже, військо і населення перебувало в дуже важкому психологічному стані. Однак віра в геній Хмельницького не похитнулася, вона, навпаки, зросла, зміцніла. Після перемоги під Батогом (1-2 червня 1652 року) і поновлення влади Гетьмана на втрачених територіях посилюється процес зміцнення гетьманської влади. Цьому сприяла і харизматичність постаті Хмельницького. Пішовши свого часу на зближення з Портою, Хмель ницький сподівався домогтися юридичного оформлення свого правліет формі спадкового гетьманства. Він усвідомлював, що отримання князівського титулу з рук іноземного монарха поставить під сумнів легітимність його влади Тому з часом Хмельницький обрав інший шлях: добиватися перетворення гетьманської влади, що виросла на національному політичному ґрунті й визнавалась більшістю населення легітимною, у спадкоємну монархію. Це бачили і політичні противники Гетьмана. Наприклад, польський посол Станіславський у листі до Д'єрдя II Ракоці у 1656 р. пише: «...чи зможе Хмельницький, який щасливо зміцнювався протягом дев'яти років і став володарем русинських країв, повернутися до природнього стану і з володаря, з монарха, на наказ якого виступає 100 тисяч війська, перетворитися у слугу і підданого вашої князівської милости?5

Звісно, всім було зрозуміло, що таких намірів у Хмельницького не було. Хмельницький мав на меті закласти власну династію, яка була б пов'язана з уже існуючими. Скориставшись з того, що похід козацького війська в Молдавію 1650 р. був вдалим, Гетьман змусив В. Лупула дати згоду на шлюб його доньки з своїм сином Тимофієм. Цей шлюб мав би легітимізувати владу Тимофія Хмельницького та його дітей як в Україні, так і в Молдавії. Таким чином досягалося визнання законности влади українського Гетьмана у сусідніх державах. Сам же Хмельницький залишався фактичним правителем. Крім того, треба згадати і той факт, що в останньому листі Тимофій Хмельницький титулується як «Гетьман Війська Запорізького». Загибель Тимофія в обложній Сучаві, а також чергова зрада Іслам-Прея III під Жванцем змусили Гетьмана тимчасово призупинити реалізацію своїх династичних плянів.

Наприкінці свого життя Б. Хмельницький пов'язує свої династичні плани з молодшим сином Юрієм. Він добивається від старшини визнання прав Юрія на гетьманську булаву, і в 1657 році іноземні посли вже звертаються до Юрія Хмельницького як до спадкоємця гетьманської булави. Отже, єдине, чого не вистачило Богдану Хмельницькому для остаточного встановлення династичної спадкової гетьманської влади, був час.

Фактор часу та спротив гетьманським намаганням з боку частини старшини - ось основні чинники, які спричинили в подальшому Руїну та політичну залеж ність України від Московії та Речі Посполитої. В кінцевому результаті держава, створена титанічними зусиллями Богдана Хмельницького і його соратників, перестала існувати. Ще раз зазначимо, що тільки в спадковій гетьманській владі Хмельницький вбачав гарантію визнання Української держави, як суб'єкта в європейській політиці.

1.«Воссоединение УкраиньІ с Россией». Т. 2. стт. 117-119.
2. «Документи об Освободительной войне украинского народа...», ст. 355.
3. Акты Юго-Западной России... Т. З, ст. 408.
4. ЦДІА України. 1230. Оп. 1. Спр. 334. Арк. 57-58.
5. Ковальський Н., Мыщык Ю. Анализ архивных источников по истории Украины ХУІ-ХУІІ вв.
Днепропетровск. 1984, ст. 36.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Здобувши в середині 80-х років XVII століття королівський дозвіл на освоєння спустошених внаслідок довголітніх війн земель Правобережної України, Гришко стає одним із провідних полковників Війська Запорозького на чолі з гетьманом Андрієм Могилою. Згодом, після смерті останнього, він займає його посаду та продовжує політику попередника щодо військово-політичної співпраці з королівським урядом Яна III Собеського у напрямку захисту кордонів правобережної частини Українського гетьманату та Речі Посполитої від турецько-татарської агресії й витіснення османських сил з території України й Молдавії. Саме завдяки військовій діяльності гетьмана Гришка турки так і не змогли утвердитися на Київщині та Східному Поділлі, у них були відвойовані окремі фортеці на території Молдавського князівства.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka