Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 травня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Українці і росіяни: расова історія

Cвятослав Лютий

В науковій та публіцистичній літературі неодноразово порушувалась тема походження і антропологічних відмінностей українців і росіян. Нашою метою є чітко визначити віхи расової історії та сучасні відмінності у фізичному типі згаданих етносів.

Раса — це велика група людей, яка об’єднана генетичними ознаками, що зумовлюють її фізичний тип (комплекс морфологічних ознак), а також, що не є однозначним — психічні особливості. Представники певної раси завжди відтворюють собі подібних. Одразу треба зазначити, що не існує народів чистої раси, і майже всі народи є результатом расового змішування, хіба що в різних пропорціях. Також не треба плутати расу і етнос, ці поняття не збігаються і тому не існує „арійської”, „семітської”, „германської”, „слов’янської”, „фінно-угорської” та інших рас. Все це лише мовні поняття, а раса — насамперед біологічне.

Расові класифікації мають в основі ієрархічний принцип. Великі людські популяції поділяються на малі раси і антропологічні типи. Зокрема виділяють три великі раси: європеоїдну, монголоїдну і негроїдну. Вони поділяються на малі раси, яких нараховується від 20 до 40. В європеоїдній расі можна виділити від 5 до 10 малих рас та велику кількість антропологічних типів. Така класифікація є необхідною, адже навіть на побутовому рівні спостерігаються расові відмінності між європеоїдами: тип Джорджа Буша прийнято називати „білим”, а Саддама Хусейна пересічний обиватель зарахує до „чорних”, хоча обидва належать до великої європеоїдної раси, яку дилетанти інколи називають „білою”. Тому антропологи умовно поділяють європеоїдів на „північних” і „південних” за пігментацією (кольором) шкіри, очей, волосся. Проте, помилковим є виділення цілих рас на підставі лише пігментації, оскільки пігментація є рецесивною ознакою, в той час коли домінантними і основними є метричні (за вимірами тіла) і морфологічні (за будовою тіла) ознаки людини. Існування „рас”, що виділені на підставі лише пігментації, є сумнівним з огляду на змішані популяції і депігментацію (посвітління) нечистих європеоїдних типів. Так, наприклад, в Північно-Східній Європі у саамів, фіно-угрів і росіян поєднуються суб-монголоїдні (урало-лапоноїдні) метричні і морфологічні риси зі світлою пігментацією волосся і очей. Протилежною є ситуація у Північно-Західній Європі, зокрема на Британських островах люди сполучають чітко європеоїдний нордичний (найближчий до скандинавського) комплекс метричних і морфологічних ознак із досить темною пігментацією. Тому підстав виділяти єдину „північну” чи „південну” расу немає.

Загалом українці і росіяни належать до різних антропологічних комплексів. Так українцям найспорідненішими є білоруси, прибалтійські народи та поляки, які належать до спільного великого комплексу метричних і морфологічних ознак. Росіяни же споріднені до народів фінно-угорської мовної групи (мокшани, удмурти, марійці, комі, карели, фіни, ханти, мансі, вепси). Цей факт підтверджують чисельні антропологічні дослідження, які проводились упродовж XIX-XX століть. Результати досліджень показують, що в українців порівняно з росіянами більший розмір черепа, і відповідно більший об’єм головного мозку. Також українці більшого зросту, мають більший головний і менший лицевий показник, чим виявляють особливу спорідненість до білорусів і прибалтів, а росіяни до фіно-угрів. Особливо росіян від українців відрізняє значно більший носовий покажчик — вони мають короткий і широкий ніс, поширеніші кирпаті, плоскі носи з увігнутою спинкою, сплощене обличчя, виступаюча верхня губа, більший губолицевий покажчик і інтенсивніший розвиток складки верхньої повіки, що теж вказує на монголоїдну домішку, а також менш інтенсивний ріст бороди і волосся на грудях. Менший об’єм грудної клітки вказує на слабкий фізичний розвиток росіян, а висока частота генів типу „В” в крові характерна для монголоїдних популяцій.

Подібний стан речей легко пояснюється расовою історією двох сусідніх народів. Російський народ склався на основі фіно-угорського етнічного субстрату, домішкою до якого стали племена переважено тюркського, слов’янського та індо-іранського походження. У VIII столітті почалось проникнення нечисельних слов’янських племен (в’ятичі, кривичі, новгородські словени) на територію сучасної Центральної Росії і поступова асиміляція місцевих племен фінського походження (меря, мурома, мещера, весь). Результатом змішування цих етнічних елементів стало утворення російського етносу й антропологічного типу, який не відрізняється однорідністю. Росіяни окремих регіонів виявляють спорідненість не між собою, а з сусідніми етнічними групами. Так, на сході Європейської Росії, особливо на Поволжі і Уралі росіяни виявляють спорідненість до удмуртів, хантів, мансі, татар, башкирів, яким притаманний „в’ятсько-камський” і „приуральський” комплекс ознак урало-лапоноїдної раси: низький або середній зріст, світлий колір шкіри, помірно темне волосся і змішані очі, невелике, широке, низьке (за винятком в’ятсько-камського типу) і сплощене обличчя, невиражене підборіддя, часто угнутий, кирпатий і плоский ніс з широкими крилами, розвинена складка верхньої повіки, слабий третинний волосяний покрив (на території поширення цього комплексу ознак мешкає 25% європейських росіян). Ця раса утворилась внаслідок змішування європеоїдів і монголоїдів на території східніше Уральських гір.

У північних і північно-східних областях Європейської Росії москвини виявляють спорідненість із північними фіно-уграми — вепсами, комі, карелами, яким притаманний „білозірсько-камський” комплекс ознак східно-балтійської раси, що утворилась внаслідок депігментації (посвітління) суб-уральських і суб-лапоноїдних елементів і є на сьогодні найбільш світло-пігментованою расою в світі (10% європейських росіян). До перших двох антропологічних типів переважно і належали асимільовані слов’янами давні фіно-угри, до них же тяжіють і сучасні росіяни. Отже фінно-угорське походження росіян підтверджується антропологічними даними.

На півдні, зокрема в Середньому Поволжі, москвини „тягнуться” до мокшан і татар-мішарів, яких об’єднує „степовий” комплекс ознак, що має в основі понтійський расовий компонент, з домішкою змішаних центрально-російських і суб-монголоїдних типів, зокрема південно-сибирського, характерно для Казахстану (20% європейських росіян).

На крайньому заході РФ „прибалтійсько-білозірський” і „валдайський” комплекси „тягнуться” до прибалтів, білорусів і українців (10% європейських росіян), з переважанням на півночі означеної території рис нордичної раси з сильною східно-балтійською і урало-лапоноїдною домішкою. В Центральній Росії змішування прийшлих слов’ян (типу близького до українського і білоруського) з фіно-уграми призвело до утворення найбільшого російського комплексу (центрально-російського, або „східноєвропейського”) який охоплює 35% європейських росіян.

Українці є в цілому одноріднішим народом, адже окремі групи, які мають відмінності між собою, не є чисельними порівняно з основним типом. Україну можна розділити на кілька антропологічних областей, основною з яких є центрально-українська, що утворилась внаслідок змішування типів характерних для Півночі і Заходу України. На півночі, де поширений „полісько-волинський” і „деснянський” тип, переважають риси нордичної раси, що мають можливо балтійську домішку (10% українців). Представники цієї популяції відрізняються великим зростом, світло-рожевим кольором шкіри, часто світлими очима і волоссям, яке має м’яку структуру, інтенсивним розвитком волосяного покриву. Лицевий і головний покажчик нордичної раси відрізняються в різних її варіантах (підтипах). Так західні нордійці тяжіють до доліхокранії — довгого і вузького черепа та обличчя, а східному варіанту цієї раси притаманне відповідно округліше (насамперед ширше) обличчя і череп. До першого варіанту належала більшість давніх слов’ян, а до останнього давні індо-іранці (скити, сармати), нащадками яких є сучасні українці. Нордичне обличчя найчастіше є й гарно профільованим. Особлива ознака цієї раси — це довгий і вузький ніс із високим переніссям, що має пряму або опуклу спинку.

На Заході поширюється „галицько-подільський” тип (10% українців) — суміш нордійців з елементами динарської і карпатської раси. Ознаки динарської раси переважають серед українців східних Карпат — великий зріст, коротка голова, довге, інколи вузьке обличчя, сильно опуклий великий ніс, темне волосся і очі, а також темніший порівняно з нордичною расою колір шкіри (5% українців). На заході Карпатських гір відчувається наявність рис карпатської або східно-альпійської раси. Альпійська раса взагалі характеризується низьким зростом, круглою головою (брахікефалія), круглим обличчям і носом, і аналогічною до динарців темною пігментацією (5% українців).

На Півдні України виділяється „нижньодніпровський” тип (10% українців) складений на основі понтійської раси. Понтійська раса є гілкою середземноморської, але відрізняється більшим зростом, дещо більшим носовим і головним покажчиком, і меншим лицевим. Загалом же для середземноморців характерні такі ознаки: низький зріст, доліхокефалія (довгий і вузький череп), довге і вузьке обличчя і ніс, темна пігментація.

Більшість же українців (60%) належить до центрально-українського типу, який є сумішшю переважно полісько-волинського, деснянського і галицько-подільського типів.

Расовий склад двох народів беззаперечно обумовлює їхні етнічні і психічні особливості, серед іншого й абсолютно відмінний менталітет.

Отже, всупереч різноманітним мітам про „спільне походження”, факти свідчать — українці і росіяни виявляють суттєві расові відмінності, причому українці є одноріднішими в цьому відношенні і презентовані лише європеоїдними типами, москвини же мають суттєву монголоїдну домішку.

Використані джерела:

  1. Происхождение и этническая история русского народа (по антропологическим данным) / Под ред. В. В. Бунака. — М., 1965.
  2. Антропологічний склад українського народу, під ред. В.Д.Дяченка, К., 1965.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Повстання 1768 року на чолі з Максимом Залізняком сягало своїм корінням ще в попереднє XVII століття, коли на теренах від «Дніпра до Случі» утворилася й довгий час існувала козацька держава — Український гетьманат. Після скасування гетьманського устрою на Правобережній Україні на початку XVIII століття та Лівобережжі — у 1764 році, Коліївщина стала одним із проявів стремління українців до відновлення традиційної і самобутньої влади. Гетьманування Максима Залізняка було коротким, але яскравим прикладом прагнення відновити втрачені владні позиції і завершило великий період вітчизняної історії, коли правителями в Україні-Русі були не іноземні королі, царі чи хани, а українські гетьмани.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka