Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 12 грудня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Можно на официальном сайте или не торентах скачать photoshop CS4 на русском языке бесплатно.
лічилка
Новини сайту

Бойовий одяг давніх українців

Питання одягу завжди було дуже важливим, особливо в давні часи, коли вбрання "говорило" за свого хазяїна, відображало соціальний статус, можливості, риси характеру тощо. Одяг був не тільки мірилом достатку, а й вірним другом, помічником від всяких негараздів, особливо у воїнів, де правильно підібраний стрій міг врятувати життя: допомогти замаскуватися від ворога, вільно почуватися в бою, а інколи й захистити свого хазяїна від збройних уражень.

Звичайно-ж русичи (українці), як одна з найвойовничіших націй на Землі, за накоплені тисячі років бойового досвіду винайшли як свої способи ведення бою, так і свої, найзручніші форми бойового одягу. Грецький хроніст Юлій Полідевк (2ст. по Хр.) пише: "Таври та скити мають широкі штани, і називають їх шароварами", одже шаровари були відомі майже 2 тисячі років тому, та існують донині. В гопаківців шаровари є невід"ємним атрибутом однострою, адже окрім своєї оригінальності та краси вони є незамінним помічником в бою. Щоразу, коли гопаківець вдягає шаровари, відчуває надзвичайну легкість, зникає скутість ніг, і який би рух ногами він не робив, ці відчуття не пропадають. Відразу стає зрозумілим, чому наші предки тисячоліттями не змінювали традицій носіння одягу: "Руси носять широкі шаровари, на кожні з яких йде сто ліктів матерії. Вдягаючи такі шаровари, збирають їх в збірку у колін, до яких потім і прив"язують..." - арабський географ Ібн Русте, Х ст. Якщо врахувати, що 100 ліктів - це прибл. 50 м., то такі шаровари були просто величезними!

Прокопій Кесарійський, візантійський історик (VI ст.), у своїй праці "Війна з готами" пише: "Ці племена, слов"яни й анти... вступаючи в битву, йдуть на ворога зі зброєю в руках, панцерів ніколи не вдягають. Деякі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани (шаровари), підтягнуті широким поясом на стегнах, й в такому вигяді йдуть на бій з ворогами". Одже широкий пояс був відомий ще в VI ст., при чому його використовувули не як прикрасу, а як елемент бойового одягу. До наших днів дійшли відомості про те, що в козаків було два види поясу: бойовий та святковий (вихідний). Оскільки пояс з давніх-давен вказував на соціальну приналежність, то чим заможнішою була людина, тим красивішим та кращим був в неї пояс. В козаків найпоширенішими були червоні, темно-червоні (з вузенькими смужками різноманітних барв та помереженими на кінцях китицями) шовкові пояси. Зелені пояси з простих тканин полюбляло носити парубоцтво. Старші-ж люди, байди, кобзарі а раніше й волхви мали білі полотняні пояси. Середня довжина поясу становила 10-12 ліктів, тобто 5-6 метрів.

Багато дослідників фольклору вказують на те, що одяг відтворював регіональні особливості українців. Так, шаровари носились переважно в центрально-східних регіоних, а пояс, хоч і носили на території всієї України, та доступний він був не всім (носили в основному воїни-козаки та заможні люди). Та був елемент, що являвся невід"ємним атрибутом одягу всіх українців - це вишита сорочка (вишиванка). На території України сорочка з нанесеним на неї орнаментом нараховує вже кільканадцять тисячоліть. Закодована система знаків була і є своєрідним оберегом для носія, тому немає нічого дивного, що козаки йшли у бій без залізних лат - в одних сорочках. Доречі, стиль носіння вільного одягу воїнами-козаками дивував багатьох закордонних дослідників: "...Їхній (козаків) одяг - плащ, підбитий хутром, довгий одяг, широкі штани, чоботи або черевики без шпор і нагайка, котра завжди висить на зап"ясті правої руки" - "Voyages philosophiques, politiques et litteraires Jaits Roussie en 1788-1789 par Mons." Chantreau. - Paris,1794.

Цікавим є твердження, що козаки не носили шпори на чоботах, адже щоби керувати конем без їх допомоги, треба мати неабияку майстерність. Про особливість чобіт в українців пише й історик, др.Теофіл Курилло ("Збойництво на Лемковской Руси в XVII-XVIII вв.."- Перемышль, 1935г.): "Вони (збійники) носили на ногах керпці, а старші їхні носили жовті або червоні скорні (чоботи) з халявами." На фресках X-XI ст. Спасо-Нерецької церкви є зображення князів Святослава, Бориса, Ярослава Всеволодовича; всі вони в кольорових чоботях. Яскраві кольори чобіт були й в запорізьких козаків, в яких взуття використовувалось ще й як спосіб прихованого носіння зброї - "захалявних" ножів. Каблучок в таких чоботях підбивався маленькими, але міцними залізними підківками, що покращувало бойові якості взуття. В гопаківців чоботи шиються з м'якої шкіри, зі шкіряним каблучком не вище 1 см. (щоби не травмувати суперника).

"Я бачив русів... які не носять ані курток, ані хафтанів, але в них чоловік носить кісу (плащ), якою він огортає один бік, при чому одна з рук виходить з неї назовні. ... Дійшла до мене звістка про смерть одного видатного мужа з їх числа... Тоді вони вдягнули на нього шаровари, гетри, чоботи, куртку, парчовий хафтан з золотими гудзиками, вдягнули йому на голову шапку з парчі та соболя, й понесли його..." - так змальовує різноманіття верхнього одягу русів Ібн Фадлан, посол халіфа багдадського у Волжську Булгарію в 921-922 рр. Це свідчить про те, що вже в ті часи наші пращури мали свої традиції носіння одягу. Нажаль, деякі вчені-невігласи, виховані й прикормлені російським імперським режимом, ніяк не можуть змиритися з цим, тому й вигадують (а інколи й навіть "научно подтвєрждают"), що військовий стрій (одяг) наші предки брали в татарів, зброю знімали з убитих поляків, москвинів та турків, а ніякого організованого війська в них ніколи не було і бути не могло, бо українські воїни були лише п"яною дикою ордою, втікачами від панів і т.д. і т.п.Та вище наведена стаття (де просто, без нав"язування читачеві думок автора, наводяться факти) доводить хибність таких промосковських тверджень, адже ще Тарас Шевченко писав:"Якби ви вчились так як треба, то й правда би була своя!".

С. Тіщенко

За матеріалами сайту Павлоградської школи Бойового гопака



Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Стародубщина, або Північна Сіверщина (західні райони Брянської області Російської Федерації) - це мій рідний край. Звідти родом моя мати, там я уперше почув українську мову, увібрав у себе повітря стародубських лісостепів - такого куточка природи, якого я не бачив більше ніде - ні в Україні , ні в Росії.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka