Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба \В.Горобець, Т.Чухліб, Київ, "Наукова думка", 2004р.- 310 с.

Напевно, майже кожному пересічному українцю відома напівлегендарна історія про Роксолану — дівчину з прикарпатського села Настю Лісовську, яка потрапила до турецького полону і волею обставин невдовзі стала дружиною могутнього султана Сулеймана Пишного. Свого часу Роксолана навіть була визнана однією з най-впливовіших політичних фігур Османської імперії. Однак мало хто знає про те, що жив-був колись український козак, який наприкінці XVI ст. став володарем хоча й невеликої, але відігрававшої помітну роль у Південне-Східній Європі держави — Молдавського князівства.

Цим козаком, який наприкінці 1577 р. оволодів молдавським троном і змусив говорити про себе правителів багатьох держав, а особливо Польщі й Туреччини, був такий собі Іван на прізвисько Підкова. Народжений на землі молдавській, ще в молоді роки Іван подався шукати мінливого щастя на Запорозьку Січ, де його охрестили Волошенином (тобто в сучасному розумінні молдаванином чи румуном). Будучи фізично добре розвиненим, він неодноразово хизувався перед товаришами вмінням неперевершено гнути підкови, завдяки чому й отримав своє прізвисько. Під його єдиним портретом, який знаходиться в одному з польських видань початку XVII ст., невідомий художник залишив такий напис: «Був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочечку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота». За твердженням деяких джерел, справжнє прізвище козака було Вода.

Чому цей Іван Вода-Волошенин-Підкова після довгих років козакування на Січі вирішив повернутися на історичну батьківщину та ще й зайняти в ній найвищу державну посаду, достовірно невідомо. Деякі літописці запевняють, що до нього на Запоріжжя приїхали два молдавських боярина, які й вмовили Підкову виступити проти тогочасного господаря Петра Кульгавого. Як би там не було, але Підкова зумів зібрати навколо себе близько трьохсот бажаючих йти за «козацьким хлібом» до Молдавії. Мало того, він навіть спромігся вмовити взяти участь у цій авантюрі тогочасного козацького отамана Якова Шаха.

Три сотні козаків на чолі з Шахом і Підковою перейшли Дністер, де чекали на зустріч з підрозділами бояр-«опозиціонерів», але замість них раптово прибуло військо господаря Петра. Саме тому ця операція для Підкови завершилася невдачею — разом з побратимами він змушений був повернутися в Україну й чекати сприятливішої нагоди для наступного походу. Зважаючи на те, що молдавські землі знаходилися під зверхністю турецького султана, у зв'язку із «свавільними» діями українських козаків назрівав міжнародний скандал. Султан звернувся до польського короля Стефана Баторія з вимогою припинення подібних неподобств і негайного арешту винуватців прикордонного інциденту. Слухняно виконуючи наказ свого короля, коронний гетьман М. Синявський вислав проти І. Підкови три роти жовнірів. Збурювач міжнародного спокою в цей час з півсотнею козаків перебував на Вінниччині, а його соратник Я. Шах подався на Запорожжя. Козацькому ватажку вдалося уникнути погоні коронних підрозділів, і в цьому йому допоміг не хто інший, як впливовий польський магнат, брацлавський воєвода, князь Януш Збаразький. Він деякий час переховував Підкову і не видавав його посланцям короля, незважаючи на гнівні листи останнього.

Перечекавши небезпеку в немирівському замку Збаразького, Підкова знову повертається до своїх амбітних планів. Цього разу похід на Молдавію був організований набагато краще, ніж попередній. Збільшилася і його військова потуга з огляду на прихід Шаха з шістьмастами запорожцями. Більше того, вже перед виступом, який розпочався наприкінці листопада 1577 р., Івана Підкову в присутності всіх козаків, незначної кількості української й польської шляхти та декількох молдавських бояр було проголошено господарем Молдавського князівства. Успішно оволодівши містечком Сороки, «чернь якого прийняла його за пана», Підкова рушив в глиб Молдавії й невдовзі поблизу Ясс у результаті короткочасного бою здобув перемогу над тисячним військом господаря Петра, найбоєздатнішою частиною якого були півтисячі турків. Сучасники засвідчували, що цю перемогу козаки здобули за допомогою військової хитрості. Побачивши в момент бою дим від запалів ворожих рушниць, вони полягали на землю. Дочекавшись рушничних пострілів турків і молдаван, запорожці вичекали, коли ті підійдуть поближче, а потому миттєво встали і залпом поклали близько трьохсот вершників. У результаті таких дій Підкови і Шаха серед молдавсько-турецького війська виникла паніка, і воно кинулося навтіки. Таким чином Підкова зайняв тогочасну столицю Молдавії Ясси і 3 грудня був проголошений частиною місцевого боярства, яке не втекло з Петром Кульгавим, повноправним господарем князівства.

Першим кроком Підкови стало формування уряду держави. Головні посади в ньому він доручив своїм соратникам. Боярин Василь Болтацу став його першим заступником — логофетом, козак Ча-па отримав посаду маршалка, шляхтич Копицький — баркулаба, якийсь Бурла — молдавського гетьмана, а Стефан — писаря. Запорозькому отаману Я. Шаху новопроголошений господар доручив наглядати за «усім волоським людом». Після цього Підкова наказав звільнити всіх в'язнів, які знаходилися в Яссах. Згодом він надіслав листи сусіднім придунайським володарям — волоському і трансільванському князям. Також було надіслано листа до Стамбула, але, очевидно, в дорозі його перехопили прихильники переможеного господаря. Окрім того, Підкова почав видавати грамоти монастирям, які підтверджували володіння духівництвом тією чи іншою землею.

Через невеликий проміжок часу звістка про володарювання козака Підкови в Молдавії дійшла до султана. Той наказав силістрійському паші, а також трансільванському воєводі зібрати якомога чисельніше військо і йти на допомогу скинутому господарю Петру. Знову неподалік Ясс відбулася битва, і вдруге завдяки вмілим діям українського козацтва (якому допомагало прихильне до них молдавське ополчення) Підкова подолав об'єднані турецьке-молдавські підрозділи. Розлючений султан наказав кинути проти козаків сили усіх союзників Османської імперії, що знаходилися в тому регіоні. Лише після цих дій І. Підкова разом зі своїми прихильниками вирішив відступити до України.

Невдалий молдавський господар знову зупиняється у свого доброго знайомого князя Збаразького. Однак королівські посланці переконали його, що Підкова здійснив свій похід до Молдавії без дозволу Стефана Баторія. Очевидно, саме тому Збаразький зумів вмовити Шаха і Підкову в нагальній потребі поїздки останнього до Варшави, немовби задля того, щоб отримати подяку за боротьбу проти турків і розпорядження щодо ведення подальших дій. Залишивши здобуті військові трофеї Я. Збаразькому та М. Синявському, І. Підкова разом з декількома козаками добровільно вирушив на зустріч з польським королем. Він, звичайно, аж ніяк не очікував, що по прибутті до східної «столиці» Корони Польської Львова його буде заарештовано і закуто в кайдани.