Українці в імперії.
В.Сергійчук "Бібліотека українця". Київ, 1992 р.,-92 стор.
Завжди входила до Чернігівщини. Після створення козацької держави тут діє Стародубський полк. Як свідчить «Генеральная перечневая табель малоросійских й Слободских полков» 1742 року, в Стародубському козацькому полку «великоросійских чинов и всякого званія людей» нараховувалося 212 осіб, а малоросійського —20480, у тому числі: отаманів і рядових козаків — 13025.Ці дані красномовно свідчать на користь того, що Стародубщина завжди етнічно горнулася до України.
Наводячи дані перепису населення у журналі “Та6ор” Т. Олексіюк зазначає: “штучність клина й тут, на Чернігівщині, так-же легко встановити через крайнє
розходження даних обох переписів— 1897 та 1926 р.” Справді, якщо українців з 778 осіб, яких тут нараховули в 1897 році, в 1926 році стало вже 123.940, то не ще ж не досягло ріння 1859 року — 268.290, на що вказує “Список населенних мест Черниговской губернии й по данним 1859 г.”. А як розуміти зменшення кількості білорусів з 149.033 в 1897 до 14.784 осіб у 1926 році? На думку названого автора, “всі ці цілком неймовірні цифрово-статистичні хитання виразно стверджують нову політичну московську тенденцію, територіального відосіблення українців від білорусів та вказують знову ж таки на перехідний мішаний характер території.
Яка ж об'єктивна картина з українською людністю складалася, скажімо, в 1917—1936 роках на Стародубщині, свідчить велика кількість звернень з цього регіону до Києва з проханням приєднати його до Української держави. І як зреагували на це спадкоємці Російської імперії — більшовицькі Ради? Про це довідуємося з листа голови Української делегації на переговорах з Росією в 1918 році С. Шелухина: «В Мглині посадили в тюрму 150 українців за те, що вони заявили про своє бажання бути при Україні». Тому, звичайно, не бажаючи розмежуватися за етнічною ознакою, московська делегація і слухати не хотіла про кордон, запропонований українською: від Святського адміністративною межею Чернігівської губернії на північний схід до Красного Рогу, а далі на Семець аж , до Трубчєвська, потім річкою Нєрусою через Буду-Погощ до Старої Чути і далі до межі з Курською губернією біля Амона.
Зрештою, добившись зірваний переговорів з Україною, Радянська Росія силою зброї відторгла собі Стародубщину. Там все зроблено для того, аби щось не нагадувало спільну долю з Україною. |