Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 24 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

ЖИТТЯ І СМЕРТЬ КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА

Зацікавлення харизматичною постаттю київського Князя Святослава особливо посилилося останнім часом як в світлі пошуків шляху поновлення національної величі, так і з огляду на перманентну антиукраїнську істерію. Жодних проблем по двох цих напрямках за часів його правління не спостерігалося. Тільки-но щось десь починало ворушитися, оперативно висувався аргумент, що заперечень зазвичай не викликав в силу своєї переконливості.

Перший військовий похід княжої дружини датовано 964 роком. Його наслідком стала переорієнтація племені вятичів з Хазарії на Київ. До візиту Святослава мешканці міжріччя Оки й Волги справно платили данину ласим до грошей хазарам. Князь довів вятичам, що набагато корисніше дружити з Києвом, а тому будь-які контакти з хазарами варто припинити.

Взагалі історія боротьби Києва з Хазарським каганатом стане ключовим моментом подальшого розвитку України.

На той час Хазарія обіймала терени Північного Кавказу, Приазов'я та Донського степу. Каганат був єдиною, окрім Ізраїлю, країною, де державною релігією вважався іудаїзм. І вже тоді хазари перебували з українцями в стані постійного антагонізму. Хтось один мав перемогти.

Навесні 965 року Святослав відправив хазарському кагану своє знамените послання "Іду на ви!". Після чого, не гаючи часу, вступив з власною армією на підконтрольні ворогові терени. Подолавши декілька тисяч кілометрів, стерши з лиця землі хазарські міста-фортеці Семендер та Ітіль, розбивши аланську та касозьку кінноту, Князь Святослав сотворив акт вкрай важливого геополітичного значення. Хазарський каганат перестав існувати. Загрозу життю наших предків було ліквідовано. Київська Імперія підтвердила власне право на гідне свого історичного призначення існування. Народ відчув себе нацією.

Повернувшись до Києва, де увесь цей період від його імені правила Княгиня Ольга, із тріумфом, лаврами переможця та багатою здобиччю, Святослав чи не одразу почав розробляти план наступної компанії. Цього разу в полі зору давньоукраїнського політика-практика опинилися Херсонес та Візантія.

У відповідь візантійський імператор Нікифор ІІ Фока змушений був відкупитися - до Києва прибув заможний херсонесець Калокір із величезним на той час презентом, 15 центинаріями золота. Навзамін Калокір запропонував Святославу підкорити Болгарське царство, яке на чолі з царем Сімеоном досить вдало воювало з Візантією. Поміркувавши, київський Князь обрав варіант розширення кордонів держави з метою перетворення Болгарії на союзника у неминучому зіткненні з Візантією.

У 967 році армія Святослава у кількості 10.000 бійців рушила до дунайських берегів. Переважно це була піхота, яка долала неблизький шлях Дніпром та морським узбережжям на ладьях. Кінноту склали союзники - угорці та печеніги.

Ладьї без пригод увійшли до гірла Дунаю та почали підніматися вгору проти течії. На берег зійшли поблизу міста Переяславець. Там і відбулася масштабна масакра. Переміг Київ. Святослав із своїм воїнством осів у Переяславці, маючи задум перетворити місто на столицю гигантської імперії. Однак ножа у спину вструмили зрадливі печеніги.

Орди степовиків оточили Київ, зпустошуючи його околиці. Кур’єри спромоглися донести погану звістку до Князя, і той, не довго думаючи, зорганізував і очолив фантастичний з технічної точки зору марш-кидок на підмогу землякам. Печеніги схопилися за голову, але було вже запізно. Кара була страшною. Вщент розбивши противника, військо Святослава карбувало маршовий крок київською бруківкою.

Вбивство Нікифора ІІ Фоки привело нa престол Візантії полководця Іоанна Цимісхія. У повітрі знов запахло війною.

Навесні 970 року відбулася битва під Аркадіополем. Візантійці вкотре програли, і вкотре змушені були сплатити викуп. Але від агресивних планів не відмовилися.

Вже через рік їхня величезна армія взяла в облогу болгарську столицю Преславу. Захисників міста, українських і болгарських дружинників на чолі з київським воєводою-варягом Свенделем нараховувалося лише 8.500 бійців. Що не завадило їм виграти у агресора першу ж битву під мурами фортеці, винищивши передовий загін малоазійської кінноти. Тим часом сила силенна візантійського війська заповнювала людською масою рівнину перед Доростолом.

Піхота Святослава прикрила фортецю по периметру міцною шеренгою червлених щитів та довгих гострих списів. Іоанн Цихімський наказав розпочати фронтальну атаку. Таранний удар важкоозброєної панцирної кінноти було відбито. Візантійці повернулися до свого табору, українці та болгари - до фортеці. Почалася виснажлива облога Доростолу. Тривала вона від 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей період захисники фортеці втратили 15.000, а опоненти - до 20.000 чоловік.

Останнє побоїще під мурами Доростолу відбулося 22 червня. Князь Святослав наказав зачинити за собою ворота, аби в разі поразки без його команди ніхто не відступив. Вже перший удар союзників призвів до відступу візантійців. Настав критичний момент. І тут Цимісхій особисто підняв в атаку полк Безсмертних - елітний підрозділ фанатичних і вишколених воїнів. На полі бою знов встановилася рівновага. Раптом налетів шквальний вітер, почалася суцільна холодна злива. Битву було призупинено.

Наступного дня обидві сторони сіли за стіл переговорів. Загальна виснаженість диктувала необхідність миру.

У гирлі Дунаю військо розділилося. Кінна дружина на чолі з Свенельдом рушила до Києва степами і лісами. А ладейний флот, на якому з-поміж іншого було багато поранених в боях воїнів, під командуванням Святослава попрямував Дніпром. Перед порогами його зустріли підступні печеніги.

В останньому бої з набагато переважаючими силами печенігів полегли усі до одного дружинники Святослава. Жоден не здався у полон. Жоден не просив пощади. Всі відійшли до Вальхалли із зброєю в руках. Загинув і Князь Святослав. З його черепа хан Куря виготовив собі чашу, з якої пив терпке, наче кров, червоне вино.

В наш час, коли під маскою ліберального проекту здійснюється масштабна руйнація національної традиції та історичної пам’яті, коли масам пропонують сприймати минуле, сучасне і майбуття у форматі MTV, коли легше ширятися, аніж зберігати вірність, Князь Святослав стає прапором боротьби. Прапором залізної волі, перемог і звитяги.

Слава Героям!

За "Народний оглядач" "http://observer.sd.org.ua"




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Холмщина - це вже поняття історичне, в основному внаслідок змін, які сталися тут упродовж XX століття. Історична Холмщина простягалася поміж Волинню, Галичиною, Люблінською землею і Підляшшям. Перші згадки про ці терени маємо в літописі Нестора, де мовиться, що по Бугу сиділи дуліби й бужани, а пізніше волиняни. Деякі дослідники вважають, що йдеться, тут про одне плем'я, яке згодом дістало назву від міста Волинь. Нагадаймо, що це місто стояло на лівому березі Бугу (тепер територія Польщі), відтак волиняни мешкали обабіч цієї річки, тому історично Холмщина є частиною Великої Волині.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka