Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Походження сарматів та гунів. До питання Зарубинецької культури

ОЛЕСЬ БАБІЙ

В перші століття Р.Х. між слов'янськими племенами "зарубинецької культури" та степовими об єднаннями зав'язались мирні і дружні відносини. А на рубежі II-III століть відбувається процес злиття державних формацій степової та лісостепової України в єдину Слов'янську державу. Внутрішня політична консолідація України була викликана вторгненням войовничих германських племен і тою великою загрозою, що нависла над обома її частинами. Науковець Е. Рікман, тривалий час на основі археологічних та антропологічних досліджень вивчав "черняхівську культуру" у верхів'ях Південного Бугу та в Середньому Подністров'ї. Він встановив, що у її формуванні активну участь взяли осілі сарматські племена. Це підтверджують і антропологи, які засвідчують тут значне поширення сарматського брахікранного типу. В цю епоху сарматські історичні пам'ятки є по всій території українського лісостепу.

Попередньо ми згадали приналежність до слов'янських етносів Старої України скитів і гунів. Щодо гунів то набагато ширше і детальніше мова про них піде трохи далі. Але немає ніякої потреби відкидати із давнього слов'янського етнічного масиву і сарматські племена. Адже писемні свідчення античних та ранньосередньовічних авторів щодо описання України часто заперечують одне одного. Якби усі ці давні джерела скласти в один-єдиний твір, то виникне дуже велика історична плутанина. А з неї випливе, що і скити, і сармати, і роксоляни, і анти - всі вони були одним народом, у крайньому разі - ріжними племенами чи династіями одного народу. Тобто, скити і сармати мали таке саме відношення до наших предків, як пізніше, у XVI-XVIII ст., запорізькі козаки до українського народу.

Про те, що ми не повинні виключати сарматів з реєстру наших предків, завуальовано свідчать деякі факти значно пізніших часів. Відомо, що Митрополит Петро Могила в своїх творах і листах часто вживав - "православні роксоляни". "Церква Роксолянська" (роксоляни - найбільше сарматське плем'я). У договорі зі шведським королем Богдан Хмельницький занотував своє "право на всю стародавню Україну чи Роксолянію". В Конституції гетьмана Пилипа Орлика йдеться про роксолян і роксолянську націю, як предків українців.

Виходячи з досліджень археологічної "черняхівської культури", слов'яни в перші століття по Р.Х. займали хоч і простору, але порівняно обмежену територію, про яку було вказано вище. Але в III - IV ст. по Р.Х. в житті давньоукраїнського населення відбулись якісь внутрішні зміни. Вони могли бути пов'язані зі складною політичною ситуацією в Північному Причорномор'ї, що виникла внаслідок міграції в цей регіон германських племен, в першу чергу, - готів, а також - із сильним послабленням римського впливу в Південній Україні. В цей період простежується наступ

"черняхівських" поселень, які були досить таки значних розмірів. Слідом за деяким відпливом українського етнічного елементу в степи, мусила наступати широка слов'янська міграція в західному та південно-західному напрямах. Основа цієї наступної міграції мала бути настільки потужною, що це привело через певний інтервал часу до ослов'янення велетенських європейських просторів, які вже до того часу були густо заселеними.

Найбільше вражає саме те, що цей колонізаційний процес чомусь прихований за повним мовчанням письмових джерел. Але ж чи така вже й темна невідомість приховує слов'янську міграцію за Карпати - в Середню Європу та в Подунав'я? Адже уважний аналіз доводить, що остання велика зміна політичної ситуації в Дунайському регіоні, перед повідомленнями Прокопія та Йордана, що основним населенням цих територій є слов'яни, відбулись в кінці ІV-го і на протязі всього V-го ст. по Р.Х. Вона є пов'язаною із завойовницькими походами гунів, котрих традиційна історіографія вважає вихідцями з Китаю. Хоч, безпосередньо вчені відкидають таке помилкове твердження. Бо коли - у II-й половині V-го ст., остроготи, які раніше належали на васальних підставах до гунського союзу, покинули береги Дунаю і вирушили до Італії, то домінуючою силою тут залишилися ... анти та склавіни (!). А куди ж поділися грізні войовники гуни?

Якщо врахувати, що гуни прийшли до Європи з Азії, то вони мусили обов'язково залишити свої сліди і на українських землях (хоча й досі в цілій Європі не знайдено жодної археологічної пам'ятки, яка засвідчила б про перебування тут тюрків - кочівників сюнну, з якими саме і пов'язують назву "гуни"). Але якщо "гунська навала змела на своєму шляху Готське королівство Германріха на Нижньому Дніпрі, то чому ж вона не торкнулася території антів, тим більше, що гуни тривалий час перебували на Україні. Дуже дивно, що в цю пору, за даними археології, починається піднесення Антського царства, як і те, що на цей період припадає початок могутнього руху слов'янських племен на захід - в Європу. І чи не потрібно ототожнювати вторгнення гунів на Дунай з великою слов'янською міграцією, котра йшла з України?

З різних історичних візантійських, римських, германських, скандинавських та власних джерел, хронік, переказів, легенд, саг ми маємо відомості про запеклу боротьбу давніх українців з готами, греками та уграми. З цих же свідчень ми дізнаємось про військову боротьбу, особливо з готами та греками, і войовничих гунів. Але ніде, в жодних джерелах, ми не знайдемо ніяких відомостей про хоч би якісь війни між антами і гунами. Українська традиція донесла до нас пам'ять про трагічні часи Бусові та про готських дів в Причорномор'ї, про жорстоке примучення аварами-обрами дулібів. Та все ж не донесла вона зовсім нічого про завоювання України гунами, бо єдиними європейськими гунами були лише ті, які вийшли з України.

Тому не дивно, що археологія зовсім не дає ніяких наукових даних про будь-які контакти слов'ян з фантастичними кочівниками-гунами. Для "гунського часу" таких свідчень взагалі не існує, бо тоді могли бути лише зв'язки між слов'янами українського лісостепу та степовими слов'яно-сарматськими чи германськими об'єднаннями. З іншого боку в наступну "аварську добу" слов'яно-нормадські контакти вловлюються археологами і в степах, і на території лісостепу - по розкопках юртоподібних аварських будинків.

Найпершу звістку про "гунів на Дніпрі", що жили між аланами і бастармами (останні мешкали в Карпатах), ми дістаємо від давньогрецького географа Птоломея (жив у II-му ст., але спирався на праці Марина Тірського, написані на століття раніше). Свідчення про існування птоломеєвих гунів на Україні на цілих три століття передує визнаній "історичній" появі "китайських кочівників" у Північному Причорномор'ї. В зв'язку з тим, що гуни, за Птоломеєм, проживають на тій самій території, де Геродот розміщав скитів-орачів, скитів-хліборобів і царських скитів, ми мусимо ототожнювати їх з перерахованими племенами і вважати нащадками і спадкоємцями цих геродотових скитів, тобто - антами, від яких ще не відокремилася західна слов'янська гілка склавинів. Саме з гунами можна, безсумнівно, пов'язати "черняхівську культуру", носіями якої більшість дослідників вважає антів. Адже ареал "черняхівської культури" співпадає з географічним розміщенням гунів у Птоломея.

Свідчення про слов'янську етнічну приналежність гунів можна відшукати у грека Прокопія Кесарійського. Прокопій з Кесарії, автор книги "Війна з готами", брав безпосередню участь у візантійських військових акціях, які проводилися в різних кінцях імперії. Тому описання сучасних йому подій більшою мірою можна вважати достовірними. На той час у візантійську армію досить часто брали найманців з північних країв, серед яких було немало й антів. Стикаючись з вихідцями із слов'янського середовища, Прокопій дуже добре вивчив їх побут і звичаї, і ось, описуючи антів і склавинів, він зауважує, що і ті, і другі у всій чистоті зберігають гунські звичаї (!).

Якщо гуни належали до кочівників-тюрків, то яким чином анти мали триматися їхніх звичаїв? Але найголовніше, що за Прокопієм, анти зберігають гунські звичаї також у військових звитягах - під час кожного нападу антів на імперію (а ці напади здійснювались щороку) бувало перебито і забрано в полон до 200 тисяч ромеїв.

У своїй книзі Прокопій описує могутній похід антів - склавинів на Балкани в 551-552 рр., коли вони страшенно розорили Іллірію та Фракію і підійшли до Константинополя. В іншому місці знову повертаючись до описаних подій, він називає учасників походу ... гунами.

Без сумніву Прокопій добре знав той нарід, перед яким тремтіла імперія в його часи. Як уже зазначалося, анти служили у візантійському війську. Описуючи оборону Риму від готів, він змальовує подвиг особистого охоронця полководця Єлізарія - гуна Хорсаманта (інколи ще його називає масагетом, тобто - сарматом). Те, що Хорсамант - це ім'я слов'янське, цілком ясно. А римський історик Амміан Марцеллін повідомляє, що гуни носять полотняний одяг.

Зрозуміло, що Прокопій, непогано знаючи давніх українців - антів, інколи називає їх гунами, спираючись на ту римську традицію, коріння якої сягало давніших часів, коли найзапекліших ворогів імперії визначали саме таким іменем.

Але найяскравіше приналежність гунів до українського етносу висвітлена у свідченнях Пріска Панійського, котрий був сучасником короля гунів - Аттіли, і двічі, будучи послом імператора, у 448 та 451 рр. відвідав з дипломатичною місією його державу. Описуючи столицю гунського царства, Пріск зазначає, що палац, який підноситься над іншими будівлями, побудований із дощок і колод та оточений дерев'яною огорожею, був увінчаний баштами. Чи не звичайний тип українського міста раннього середньовіччя? Така архітектурна традиція зберігалась довгий час і в Український державі Рюриковичів. За словами Пріска, у палаці досить часто відбуваються гучні банкети. Те, що гуни живуть поселеннями і займаються хліборобством, ще раз свідчить, що це є осіле землеробське населення, яке ніколи не мало і не могло мати нічого спільного із кочівниками тюркського походження. Про будинки Пріск говорить, що вони були мистецьке оздоблені дерев'яною різьбою, а це також вказує на давню українську культурну традицію. Цікаво, що інколи римський посол називає гунів "царськими скитами", і все ж найбільше вражає із повідомлень Пріска саме те, коли він звертає увагу, що гуни по покійнику справляють ... "страву", а також - що в поселеннях замість вина їм пропонували ... "мед" (!). Причому, ці два слова вживаються Пріском без перекладу. По відношенню до цих свідчень можна обійтись без різних коментарів, бо ніяких коментарів вони взагалі не потребують. Те, що з бездонної прірви глибиною у більш як півтора тисячоліття та ще й з гунської держави короля Аттіли до нас долинули лише два слова, але саме ці два слова і сьогодні належать до нашої української мови, говорить само за себе. Пріск Панійський був єдиною достовірною особою, котра побувала в могутній країні гунів, та ще й зберегла хоч деякі повідомлення про побачене. Хоча більша частина тексту, у якому була описана його мандрівка, на жаль, до нас не дійшла, але і те, що залишилось, можна вважати єдиним найвірогіднішим матеріалом про гунів, котрий цілковито і беззаперечно вказує на глибокі українські витоки тої великої держави.

В автора даної монографії є дві версії у визначенні походження терміну гуни:

1. У ІІІ-ІV століттях по Р.Х. в Північному Причорномор'ї сформувався могутній військовий слов'янський союз (не виключається можлива участь деяких неслов'янських етносів). З військовою силою слов'янського союзу на Україні вперше зіткнулися Готське королівство Германаріха біля 375р. по Р.Х. Для германців ця сутичка стала фатальною - вони були повністю розгромлені. З того часу визначення найнебезпечнішого ворога увійшло до свідомості готів як уни, або гуни, тобто "союзники" (від терміну "унія", уніон", що означає - союз). Після поразки у Північному Причорномор'ї готи з жахом, панічно втікають за Дунай - у межі Римської імперії і ознайомлюють із назвою своїх могутніх переможців римлян, греків та інші народи Європи. Саме готи першими ознайомили Європу з гунами.

В 568р. на Дунаї з'являється тюркська орда аварів, яких Візантійська імперія починає використовувати для захисту своїх кордонів від військових походів Слов'янської держави на Україні. На якийсь час аварам вдається відгородити собою слов'янський світ Північного Причорномор'я від володінь Константинополя. В цей історичний період кожна інформація про населення України, яка потрапляла до Візантії, перед тим проходила через аварське середовище і, звичайно обростала тюркською термінологією. Саме з появою аварів вперше фіксується нова назва слов'янського населення України - анти. Цей етнонім на тюркських мовах означає - "союз", "союзники". Тобто, терміни "гуни" і "анти" - це слова синоніми (в різних мовах) для визначення на різних проміжках історії нашого прадавнього народу. Це підтверджує і те, що коли пізніше, через століття, зникає аварська орда - назавжди зникає з історичної арени і їхня назва щодо слов'ян України - анти. Відтоді наші предки вже виступають під своєю власною назвою - руси.

2. Гуи, або куни - визначення наших предків на германо-скандинавських мовах. "Куна" на древньоскандинавській означає "дружина". Не виключено, що для племен північно-германської групи найменування правлячої еліти на Україні поширювалось на весь нарід. Тим більше, що у Середньовіччя скандинави вживали щодо України назву Кунагард ("Країна гунів") на відміну від решти підвладного населення, яке орало поле, вирощувало хліб, займалося ремеслом, князівська дружина більшу частину свого життя проводила у походах, тобто - на конях. В суспільній гієрархії ж стародавньої України це була категорія "кінних людей". Тоді куни або гуни - це "кінні", тобто - соціальна верства, яка оточувала українського володаря. Цікаво, що в епоху Київської Русі із Галицько-Волинської держави, назва "гуна" використовувалася буквально - як володіння церкви. В цей час церковна еліта Української держави належала до найвищого соціального прошарку, і термін "гуни" необхідно вважати результатом продовження традиції давніших часів, коли ця назва визначала володіння давньоукраїнської еліти вождів, воїнів та жерців.

За УНА-УНСО.org




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

В стародавні часи це були арійські ріші, давньогрецькі аеди і рапсоди, найяскравішим уособленням яких став Гомер. У середньовічній Європі ці форми мистецтва були представлені бардами, скальдами, труверами, менестрелями, мінезингерами. В часи Київської Русі при княжій дружині теж були військові співці. Так, віщий Боян своїми чутливими пальцями вигравав на струнах і співав, звеличуючи славу київського великого князя та його непереможної дружини.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka